Після ванни висушити шкіру, прикладаючи до неї рушник, що добре поглинає вологу (розтирання неприпустиме).
Накласти на уражену поверхню мазеву пов’язку або нанести на неї мазь Вишневського, чи пеніцилінову. Якщо мазі відсутні — можна скористатись вершковим (несолоним) маслом або соняшниковою олією.
Якщо на шкірі з’явились пухирі — їх ні в якому разі не можна розтинати, слід накласти на них мазеву пов’язку.
Перша передлікарняна допомога при опіках
Опіки бувають трьох ступенів, починаючи від легкого почервоніння і кінчаючи важким омертвінням ділянок шкіри, а інколи - також глибше розташованих тканин. При опіках першого ступеня на уражену поверхню накладають примочку зі слабкого розчину марганцевокислого калію (рожевого кольору), після чого її слід забинтувати.
Надаючи допомогу потерпілому, для уникнення зараження не можна торкатись руками опечених ділянок шкіри чи змазувати їх мазями, жирами, вазеліном присипати питною содою тощо.
Не можна розтинати пухирі, віддирати від тіла шматки обгорілого одягу. Одяг та взуття з опеченого місця краще не знімати, розрізати, виконати перев’язку та відправити потерпілого до медичної установи. Якщо обгорілий одяг прилипнув до опеченої поверхні тіла, то зверху слід накласти стерильну пов’язку і відправити потерпілого до медичного закладу.
У разі важких та розповсюджених опіків потерпілого необхідно загорнути у чисте простирадло або тканину не роздягаючи, вкрити якомога тепліш, напоїти теплим чаєм та надати йому спокій до прибуття лікаря.
Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом
При ураженні електричним струмом необхідно якнайшвидше звільнити потерпілого від діяння струму.
Першим заходом особи, що надає допомогу мусить стати негайне вимкнення тієї частини електроустаткування, до якої доторкується потерпілий.
Вимкнення здійснюється за допомогою вимикачів, рубильника або інших вимикаючих апаратів шляхом зняття запобіжників, роз’єднання штепсельних сполучень тощо.
Якщо досить швидке вимкнення установки неможливе слід застосувати інші прийоми або звільнити потерпілого від діяння струму.
Звільнивши потерпілого від діяння струму слід оцінити його стан. Ознаки, що дозволяють зробити подібну оцінку, є наступними:
а) притомність: ясна, відсутня, порушена (потерпілий збуджений або загальмований);
б) колір шкірних покровів та видимих слизових (губ, очей): рожевий, синюшний, блідий;
в) дихання: нормальне, відсутнє, порушене (неритмічне, поверхневе, хрипке);
г) пульс на сонних артеріях: добре визначається (ритм правильний або неправильний), погано визначається, відсутній;
д) зіниці: вузькі, широкі.
Маючи певні навички та володіючи собою, той хто подає допомогу, здатний протягом однієї хвилини оцінити стан потерпілого та вирішити у якій послідовності подавати йому допомогу. Колір шкірних покровів та наявність дихання (по підніманню та опусканню грудної клітини) оцінюють візуально. Про втрату свідомості, як правило, також судять візуально. Пульс на сонній артерії промащують подушечками другого, третього та четвертого пальців руки, розміщуючи їх вздовж поміж кадиком (адамове яблуко) та кивальним м’язом та злегка притискуючи до хребта.
Ширину зіниці при заплющених очах визначають таким чином: подушечки вказівних пальців кладуть на верхні повіки обох очей та, злегка притискуючи їх до очних яблук, підіймають догори. При цьому очна щілина відкривається і на білому тлі стає видимою кругла райдужка, а у центрі круглі чорні зіниці, стан яких (вузькі чи широкі) оцінюють, виходячи з того, яку площадь райдужки вони займають. Якщо у потерпілого відсутні: свідомість, дихання, пульс, шкірний покрів синюшний, а зіниці широкі (0,5 см у перерізі) - можна вважати, що він знаходиться у стані клінічної смерті і слід якнайшвидше приступати до оживлення організму за допомогою штучного дихання за способами «з вуст до вуст» або «з вуст до носа» і зовнішнього масажу серця. Якщо потерпілий дихає різко та переривчасто, але пульс у нього промацується, слід негайно розпочати штучне дихання.
Почавши оживлення, слід потурбуватись про виклик лікаря або швидкої допомоги. Це має зробити не той, хто надає поміч, а хтось інший.
Якщо потерпілий прийшов до тями, хоча до цього був зомлілий, знаходився в непритомному стані, хоча зі збереженими стійкими диханням та пульсом, його слід покласти на підстилці, розстебнути одяг, який перешкождає диханню, створити приплив свіжого повітря, зігріти тіло, якщо холодно, чи відповідно забезпечити прохолоду, якщо жарко, подбати за повний спокій, безперервно спостерігаючи за пульсом та диханням; сторонніх осіб слід видалити.
У разі знаходження потерпілого у непритомному стані необхідно спостерігати за його диханням і у разі порушення дихання наслідком западання язика змістити нижню щелепу вперед, взявшись пальцями за її кути, та підтримувати її у такому стані, доки не припиниться западання язика.
У випадку виникнення у потерпілого блювання слід повернути його голову та плечі наліво для відходу блювотиння.
Ні в якому разі не можна дозволяти потерпілому рухатись, або, тим більш, продовжувати працю, оскільки відсутність видимих тяжких уражень, спричинених електричним струмом або іншими факторами (падіння тощо), далеко не виключає можливості наступного погіршення його стану. Лише лікар здатний вирішити питання про стан здоров’я потерпілого. Переносити потерпілого до іншого місця слід лише у випадках, коли йому або ж особі, що подає допомогу продовжує загрожувати небезпека або коли надання допомоги на місці неможливе (наприклад, на опорі).
Ні в якому разі не можна закопувати потерпілого у землю, оскільки це лише спричинить шкоду та втрату дорогоцінних для його урятування хвилин.
НАПРУГА ДО 1000 В
Для відриву потерпілого від струмоведучих частин або проводу слід скористатись вірьовкою, палицею, дошкою чи будь-яким іншим сухим предметом, що не проводить електричний струм. Можна також відтягнути його за сухий одяг, уникаючи при цьому дотику до оточуючих металевих предметів чи частин тіла потерпілого.
Щоб ізолювати руки того, хто подає допомогу потерпілому, якщо у нього виникає необхідність доторкнутись його тіла, не прикритого одягом, повинен одягнути діелектричні рукавички або обмотати руку шарфом, накинути на потерпілого гумовий килимок, прогумовану або просто суху тканину. Можна також ізолювати себе, ставши на гумовий килимок, суху дошку тощо.
Відокремлюючи потерпілого від струмоведучих частин рекомендується діяти однією рукою, тримаючи другу в кишені або поза спиною.
Якщо електричний струм проходить в землю через потерпілого і цей останній спазматично стискує в руці один токоведучий елемент, простіше перервати струм, відокремивши потерпілого від землі. Можна перерубати дроти сокирою з сухим дерев’яним топорищем або перекусити дроти пофазно, стоячи при цьому на сухих дошках, дерев’яній драбині тощо.
Основні правила проведення штучного дихання
Штучне дихання роблять у випадках, коли потерпілий не дихає або дихає дуже рідко, спазматично.
Перш, ніж приступити до штучного дихання слід швидко, не втрачаючи жодної секунди, звільнити потерпілого від одягу, що утруднює дихання, швидко звільнити його рот від сторонніх предметів, розтулити міцно затиснуті вуста.
Прийоми штучного дихання Перший спосіб
Потерпілого кладуть горілиць, під лопатки підкладають тугий валик, а під голову - м’яку підстилку; голова повинна дещо звисати та бути відкинута назад; потерпілому відкривають вуста пальцями, оберненими марлею або чистою хусточкою, обережно витягають язика, утримуючи його в такому положенні.
Надавши потерпілому вказане положення, той хто подає допомогу, стає на коліна біля голови потерпілого, бере його руки біля кистей та рівномірно відводить їх у боки і назад, роблячи широке півколо; при цьому грудна клітина розширюється і відбувається вдих;
відвівши руки потерпілого за голову той, хто подає допомогу, утримує їх у цьому положенні протягом 3 секунд;
зігнувши обидві руки в ліктях той, хто подає допомогу, складає їх на грудях потерпілого, а ліктями плавно, але енергійно натискає з боків на грудну клітину протягом 2 секунд; при цьому відбувається видих; потім усі рухи повторюють знову у наведеній послідовності.
Цей спосіб не може бути застосований, якщо у потерпілого ушкоджені рука або ребро (перелом, серйозне поранення).
Другий спосіб
Найдієвішим способом штучного дихання є спосіб «з вуст до вуст» або «з вуст до носа». Спосіб «з вуст до вуст» або «з вуст до носа» належить до способів штучного дихання за методом вдування, коли повітря, що видихує той, хто надає допомогу, примусово нагнітається до дихальних шляхів потерпілого. Вдування можна здійснювати крізь марлю, хусточку, за допомогою спеціального пристрою «повітроводу».
Для проведення штучного дихання потерпілого слід покласти горілиць, розстебнувши одяг, що утруднює дихання.
Перш, ніж почати штучне дихання слід забезпечити проходимість верхніх дихальних шляхів, які в положенні горілиць та у непритомному стані завжди закриті язиком, що западає. Окрім того, в ротовій порожнині може знаходитись сторонній вміст, що його слід видалити пальцями, обгорнувши їх хусточкою, тканиною чи бинтом.
Після цього той, хто подає допомогу, розмістившись збоку від голови потерпілого, підсовує одну руку під шию цього останнього, а долонею другої руки натискує йому на чоло, максимально відкидаючи голову назад. При цьому корінь язика піднімається та звільняє вхід до горлянки, а рот потерпілого відкривається. Той, хто подає допомогу нахиляється до обличчя потерпілого, робить глибокий вдих відкритим ротом, повністю щільно охоплює відкритий рот потерпілого і робить енергійний видих з деяким зусиллям вдихаючи повітря йому до рота, одночасно закриваючи ніс потерпілого щокою чи пальцями руки, що знаходиться на чолі. При цьому слід спостерігати за грудною клітиною потерпілого, яка повинна піднятись.
Як тільки грудна клітина підніметься, нагнітання повітря призупиняють той, хто подає допомогу відвертає обличчя вбік, у потерпілого відбувається пасивний видих. Якщо у потерпілого добре визначається пульс і необхідне лише проведення штучного дихання, то інтервал поміж штучними вдихами повинен складати 5 с. (12 дихальних циклів щохвилини).
При проведенні штучного дихання той, хто подає допомогу мусить слідкувати, щоб повітря не потрапляло до шлунка потерпілого. При потраплянні повітря до шлунка, про що свідчить здуття живота «під ложечкою», обережно натискують долонею на живіт поміж грудиною та пупком. При цьому не виключене виникнення блювання; тоді голову та плечі потерпілого повертають убік.
Якщо після вдування повітря грудна клітина не розпрямлюється, слід змістити нижню щелепу потерпілого допереду. Для цього чотирма пальцями обох рук нижню щелепу захоплюють ззаду за кути та, впираючись великими пальцями в її край нижче куточків вуст, відтягують її допереду так, щоб нижні зуби знаходились перед верхніми.
Якщо щелепи потерпілого міцно затиснені, а відкрити рот не вдається, слід виконувати штучне дихання «з вуст до носа».
Припиняють штучне дихання після відновлення у потерпілого достатньо глибокого та ритмічного самостійного дихання.
Зовнішній масаж серця
У разі зупинки серця слід, не гаючи ані секунди, покласти потерпілого на рівну, жорстку основу: лаву, підлогу, підкласти під спину дошку (ніяких валиків під плечі та шию підкладати не можна).
Якщо допомогу подає одна людина, вона розміщується збоку від потерпілого і нахилившись, робить два швидких енергійних вдування (способом «з вуст до вуст» або «з вуст до носа»), потім піднімається, лишаючись на тому ж боці від потерпілого, долоню однієї руки кладе на нижню половину грудини, а пальці злегка піднімає. Долоню другої руки вона накладає на першу долоню упоперек або повздовж і натискає, допомагаючи нахилом свого корпусу. Руки при натисненні повинні бути розпрямлені у ліктьових суглобах.
Натискання слід виконувати швидкими поштовхами, таким чином, щоб зміщувати грудину на 4-5 см; тривалість натиснення щонайбільш 0,5 с, інтервал поміж окремими натисненнями 0,5 с.
В часі пауз руки з грудини не знімають, пальці лишаються прямими, руки повністю випрямленими у ліктьових суглобах.
Якщо оживлення виконує одна людина, то на кожні два вдування вона виконує 15 натиснень на грудину. За хвилину слід виконати не менш 60 натиснень та 12 вдувань.
Якщо в оживленні приймають участь дві особи, співвідношення «дихання-масаж» складає 1:5. У часі штучного вдиху потерпілого той, що виконує масаж серця натиснення не виконує.
Якщо реанімаційні заходи здійснюються як слід шкірні покрови рожевіють, зіниці звужуються, самостійне дихання відновлюється. Пульс на сонних артеріях в часі масажу мусить добре відчуватись. Після відновлення серцевої діяльності та визначення доброго пульсу масаж серця негайно припиняють, продовжуючи штучне дихання у разі слабкого дихання потерпілого. З відновленням повноцінного самостійного дихання штучне дихання також припиняють.
Перенесення або перевезення потерпілого
Для перенесення потерпілого наслідком травми використовують ноші, які слід швидко принести до місця пригоди та поставити поряд з потерпілим, з боку ураженої частини тіла.
В часі піднімання, перенесення та перевезення потерпілого необхідно не завдавати йому непокою та болю, не припускати струшень, не надавати йому незручного або небезпечного положення.
Піднімати потерпілого та класти його на ноші слід обережно, без хапанини та поспіху. Найкраще це робити втрьох, стоячи на одному коліні з одного боку потерпілого (де немає ушкоджень), причому один з тих, що піднімають потерпілого, підсовує руки під його голову та лопатки, другий - під поперек та під верхню частину стегон, а третій - під стегна та голмілки.
Слід не переносити потерпілого до нош, а лише підняти його, не встаючи з колін з тим, щоб хтось інший підсунув в цей час ноші під потерпілого. Особливо важливо це при різних переломах. При переломах хребта, якщо ноші м’які, а також у разі перелому нижньої щелепи, коли потерпілий задихається його слід класти на ноші долілиць.
Переносити потерпілого на ношах можна вдвох або у чотирьох. По рівному місцю потерпілого несуть ногами наперед, а при підійманні до гори або по сходах навпаки - головою наперед.
Щоб не гойдати ноші, носії мусять іти не в ногу, піднімаючи ноги можливо менше, та дещо зігнувши їх у колінах, щоб уникнути струсів.
Знімаючи потерпілого з нош, слід діяти таким же чином, як при його підніманні на ноші з землі, ноші необхідно негайно віднести на місце до цеху.
При перевезенні важкопотерпілого, якщо є відповідна можливість, слід потерпілого перевозити на тих же ношах, поставивши їх до машини. Необхідно бути завжди готовими для перенесення потерпілих без нош. Потерпілого переносять звичайно удвох. Для цього найзручніше зробити для нього сидіння з чотирьох або з трьох рук.
У першому випадку потерпілий охоплює за плечі носіїв, у другому - один з носіїв свою вільну руку кладе на плече другого носія.Додаток 21 Рекомендований
Рекомендації щодо оснащення об’єктів первинними засобами пожежогасіння
До первинних засобів пожежогасіння відносяться: вогнегасники; пожежний інвентар ( покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати); пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо).
Для визначення видів та кількості первинних засобів пожежогасіння слід враховувати фізико-хімічні та пожежонебезпечні властивості горючих речовин, їх взаємодію з вогнегасними речовинами, а також розміри площ виробничих приміщень, відкритих майданчиків та установок.
Необхідну кількість первинних засобів пожежогасіння визначають окремо для кожного поверху та приміщення, а також для стажерок відкритих установок.
Якщо в одному приміщенні знаходяться декілька різних за пожежною небезпекою виробництв, не відділених одне від одного протипожежними стінами, усі ці приміщення забезпечують вогнегасниками, пожежним інвентарем та іншими видами засобів пожежогасіння за нормами найбільш небезпечного виробництва.
Покривала (з матеріалів, вказаних у п.1 цього додатку) повинні мати розмір не менше 1 м х 1 м. Вони призначені для гасіння невеликих осередків пожеж в разі займання речовин, горіння яких не може відбуватися без доступу повітря. У місцях застосування та зберігання ЛЗР та ГР розміри покривал можуть бути збільшені до величин: 2 м х 1,5 м, 2 м х 2 м. Покривала слід застосовувати для гасіння пожеж класів «А», «В», «D», (Е).
Бочки з водою встановлюються у виробничих, складських та інших приміщеннях, спорудах у разі відсутності внутрішнього протипожежного водогону та наявності горючих матеріалів, а також на території об’єктів. Їхня кількість у приміщеннях визначається з розрахунку установки однієї бочки на 250-300 кв.м захищуваної площі.
Бочки для зберігання води з метою пожежогасіння відповідно до ГОСТ 12.4.00983 повинні мати місткість не менше 0,2 куб.м і бути укомплектовані пожежним відром місткістю не менше 0,008 куб.м.
Пожежні щити (стенди) встановлюються на теріторії об’єкта з розрахунку один щит (стенд) на площину 5000 кв.м.
До комплекту засобів пожежогасіння, які розміщуються на ньому, слід включати: вогнегасники - 3 одиниці, ящик з піском - 1 одиниця, покривало з негорючого теплоізоляційного матеріалу або повсті розміром до 2 м х 2 м - 1 одиниця, гаки - 3 одиниці, лопати - 2 одиниці, ломи - 2 одиниці, сокири - 2 одиниці.
Ящики для піску повинні мати місткість 0,5; 1,0 або 3,0 куб.м та бути укомплектованими совковою лопатою.
Вмістилища для піску, що є елементом констукції пожежного стенду, повинні бути місткістю не менше 0,1 куб.м. Конструкція ящика (вмістилища) повинна забезпечувати зручність діставання піску та виключати попадання опадів.
Склади лісу, тари та волокнистих матеріалів слід забезпечувати збільшеною кількістю пожежних щитів з набором первинних засобів пожежогасіння, виходячи з місцевих умов.
Вибір типу та визначення необхідної кількості вогнегасників:
Вибір типу та визначення потрібної кількості вогнегасників здійснюється за таблицями 1 або 2 в залежності від їх вогнегасної спроможності, граничної площі, класу пожежі горючих речовин та матеріалів у захищуваному приміщенні або об’єкті (стандарт ISO № 3941-77):
клас А — пожежі твердих речовин, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір);
клас В — пожежі горючих рідин або твердих речовин, які розтоплюються;
клас С — пожежі газів;
клас Д — пожежі металів та їх сплавів;
клас (Е)* — пожежі, пов’язані з горінням електроустановок.
Крім перерахованих параметрів, береться до уваги також категорія приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою.
Вибір типу вогнегасника (пересувний чи переносний) обумовлений розмірами можливих осередків пожеж; у разі збільшених їх розмірів рекомендується використовувати пересувні вогнегасники (таблиця 2).
Для гасіння великих площ горіння, коли застосування ручних та пересувних вогнегасників є недостатнім, на об’єкті мають бути передбачені додатково ефективні засоби пожежогасіння.
В таблицях 1 та 2 знаком «++» позначені рекомендовані до оснащення об’єктів вогнегасники, знаком «+» — вогнегасники, застосування яких допускається в разі відсутності рекомендованих та за наявності відповідного обгрунтування; знаком «-» — вогнегасники, котрі не допускаються для оснащення об’єктів.
Необхідно враховувати кліматичні умови експлуатації будівель та споруд, вибираючи вогнегасник з відповідною температурною межею використання.
Якщо на об’єкті можливі комбіновані осередки пожеж, то перевага у виборі вогнегасника віддається більш універсальному щодо області застосування.
Для граничної площі приміщень різних категорій (максимальної площі, захищуваної одним або групою вогнегасників) необхідно передбачати кількість вогнегасників одного з типів, зазначену в таблицях 1 та 2 перед знаками «++» або «+».
Громадські будівлі та споруди повинні мати на кожному поверсі не менше двох переносних вогнегасників.
Комплектування технологічного устаткування вогнегасниками здійснюється відповідно до вимог технічних умов (паспортів) на це устаткування або відповідних галузевих правил пожежної безпеки, затверджених у встановленому порядку.
Комплектування імпортного устаткування вогнегасниками здійснюється згідно з вимогами договору на його поставку.
У місцях зосередження коштовної апаратури й устаткування кількість засобів пожежогасіння може бути збільшена.
Коли від пожежі захищаються приміщення з OM, телефонних станцій, музеїв, архівів тощо, слід враховувати специфіку вогнегасних речовин у вогнегасниках, які призводять під час гасіння до псування обладнання. Ці приміщення рекомендується оснащувати вуглекислотними вогнегасниками з урахуванням гранично допустимої концентрації вогнегасної речовини.
Виробничі приміщення категорії Д, а також ті, які містять негорючі речовини й матеріали, можуть не оснащуватися вогнегасниками, якщо їх площа не перевищує 100 кв.м. необхідність установлення вогнегасників у таких приміщеннях визначають власники підприємств.
Відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника не повинна перевищувати 20 м для громадських будівель та споруд; 30 м — для приміщень категорій А, Б, В (горючі гази та рідини); 40 м — для приміщень категорій В, Г; 70 м — для приміщень категорії Д.
За наявності декількох невеликих приміщень з однаковим рівнем пожежонебезпеки кількість необхідних вогнегасників визначається згідно з п. 10.13 та таблицями 1 або 2 з урахуванням сумарної площі цих приміщень.