Перша передлікарняна допомога при опіках
Опіки бувають трьох ступенів,починаючи від легкого почервоніння і кінчаючи важким омертвінням ділянок шкіри, а інколи — також глибше розташованих тканин. При опіках першого ступеня на уражену поверхню накладають примочку зі слабкого розчину марганцево-кислого калію /рожевого кольору/, після чого її слід забинтувати.
Надаючи допомогу потерпілому, для уникнення зараження не можнаторкатись руками опечених ділянок шкіри чи змазувати їх мазями, жирами, вазеліном присипати питною содоютощо.
Не можна розтинати пухирі, віддирати від тіла шматки обгорілого одягу.Одяг та взуття з опеченого місця краще не знімати, розрізати, виконати перев’язку та відправити потерпілого до медичної установи.Якщо обгорілий одяг прилипнув до опеченої поверхні тіла,то зверху слід накласти стерильну пов’язку і відправити потерпілого до медичного закладу.
У разі важких та розповсюджених опіків потерпілого необхідно загорнути у чисте простирадло або тканину не роздягаючи, вкрити якомога тепліш, напоїти теплим чаєм та надати йому спокій до прибуття лікаря.
Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом
При ураженні електричним струмом необхідно якнайшвидше звільнити потерпілого від діяння струму.
Першим заходом особи, що надає допомогу мусить стати негайне вимкнення тієї частини електроустаткування, до якої доторкується потерпілий.
Вимкнення здійснюється за допомогою вимикачів, рубильника або інших вимикаючих апаратів шляхом зняття запобіжників, роз’єднання штепсельних сполучень тощо.
Якщо досить швидке вимкнення установки неможливе слід застосувати інші прийоми або звільнити потерпілого від діяння струму.
Звільнивши потерпілого від діяння струму слід оцінити його стан. Ознаки, що дозволяють зробити подібну оцінку, є наступним:
а) притомність: ясна, відсутня, порушена /потерпілий збуджений або
загальмований/;
б) колір шкірних покровів та видимих слизових /губ, очей/: рожевий, синюшний, блідий;
в) дихання: нормальне, відсутнє, порушене /неритмічне, поверхневе, хрипке/;
г) пульс на сонних артеріях: добре визначається /ритм правильний або неправильний/, погано визначається, відсутній;
д) зіниці: вузькі, широкі.
Маючи певні навички та володіючи собою, той хто подає допомогу, здатний протягом однієї хвилини оцінити стан потерпілого та вирішитиу якій послідовності подавати йому допомогу. Колір шкірних покровів та наявність дихання /по підніманню та опусканню грудної клітини/ оцінюють візуально. Про втрату свідомості, як правило, також судять візуально. Пульс на сонній артерії промащують подушечкамидругого,третього та четвертого пальців руки, розміщуючи їх уподовж поміж кадиком /адамове яблуко/ та кивальним м’язом та злегка притискуючи до хребта.
Ширину зіниці при заплющених очах визначають таким чином: подушечки вказівних пальців кладуть на верхні повіки обох очей та, злегка притискуючи їх до очних яблук, підіймають догори. При цьомуочна щілина відкривається і на білому тлі стає видимою кругла райдужка, а у центрі круглі чорні зіниці, стан яких /вузькі чи широкі/ оцінюють, виходячи з того, яку площадь райдужки вони займають. Якщо у потерпілого відсутні: свідомість, дихання, пульс, шкірнийпокрівсинюшний, а зіниці широкі (0,5 см у перерізі) — можна вважати, що він знаходиться у стані клінічної смерті і слід якнайшвидше приступати до оживлення організму за допомогою штучного дихання за способами «з вуст до вуст» або «з вуст до носа» і зовнішнього масажу серця.Якщо потерпілий дихає різко та переривчасто, але пульс унього промацується, слід негайно розпочати штучне дихання.
Почавши оживлення,слід потурбуватись про виклик лікаря або швидкої допомоги. Це має зробити не той, хто надає поміч, а хтось інший.
Якщопотерпілийприйшов до тями, хоча до цього був зомлілий, знаходився в непритомному стані, хоча зі збереженими стійкими диханням та пульсом, його слід покласти на підстилці, розстебнути одяг,який перешкождає диханню, створити приплив свіжого повітря, зігріти тіло,якщохолодно, чи відповідно забезпечити прохолоду, якщо жарко,подбати за повний спокій, безперервно спостерігаючи за пульсом та диханням; сторонніх осіб слід видалити.
У разі знаходження потерпілого у непритомному стані необхідноспостерігати за його диханням і у разі порушення дихання наслідкомзападання язиказміститинижнющелепу вперед, взявшись пальцямизаїїкути, та підтримувати її у такому стані, доки не припиниться западання язика.
У випадкувиникненняу потерпілого блювання слід повернути його голову та плечі наліво для відходу блювотиння.
Ні в якому разі не можна дозволяти потерпілому рухатись, або, тим більш, продовжувати працю, оскільки відсутність видимих тяжких уражень, спричинених електричним струмом або іншими факторами /падіння тощо/, далеко не виключає можливості наступного погіршенняйого стану.Лишелікар здатний вирішити питання про станздоров’я потерпілого. Переносити потерпілого до іншого місця слід лише увипадках, коли йому або ж особі, щоподає допомогу продовжує загрожувати небезпека або коли надання допомоги на місці неможливе /наприклад, на опорі/.
Ні в якому разі не можна закопувати потерпілого у землю, оскільки це лише спричинить шкоду та втрату дорогоцінних для його урятування хвилин.
Напруга до 1000 В
Для відриву потерпілого від струмоведучих частин або проводу слід скористатись вірьовкою,палицею, дошкою чи будь-яким іншим сухимпредметом, щоне проводить електричний струм. Можна також
відтягнути його за сухий одяг, уникаючи при цьому дотику до оточуючих металевих предметів чи частин тіла потерпілого.
Щоб ізолювати руки того, хто подає допомогу потерпілому, якщо у нього виникає необхідність доторкнутись його тіла, не прикритого одягом, повинен одягнути діелектричні рукавички або обмотати руку шарфом, накинути на потерпілого гумовий килимок, прогумовану або просто суху тканину. Можна також ізолювати себе, ставши на гумовий килимок, суху дошку тощо.
Відокремлюючи потерпілого від струмоведучих частин рекомендується діяти однією рукою, тримаючи другу в кишені або поза спиною.
Якщо електричний струм проходить в землю через потерпілого і цейостанній спазматично стискує в руці один токоведучий елемент, простіше перервати струм, відокремивши потерпілого від землі. Можна перерубати дроти сокирою з сухим дерев’яним топорищем або перекуситидротипофазно,стоячи при цьому на сухих дошках, дерев’яній драбинітощо.
Основні правила проведення штучного дихання
Штучне дихання роблять у випадках, коли потерпілий не дихає або дихає дуже рідко, спазматично.
Перш,ніж приступити до штучного дихання слід швидко, не втрачаючижодної секунди, звільнити потерпілого від одягу, що утруднює дихання, швидко звільнити його рот від сторонніх предметів, розтулити міцно затиснуті вуста.
Прийоми штучного дихання Перший спосіб
Потерпілого кладуть горілиць, під лопатки підкладають тугий валик,а під голову — м’яку підстилку; голова повинна дещо звисати та бути відкинута назад; потерпілому відкривають вуста пальцями, оберненими марлею або чистою хусточкою, обережно витягають язика, утримуючи його в такому положенні.
Надавши потерпілому вказане положення, той хто подає допомогу,стаєнаколіна біля голови потерпілого, бере його руки біля кистей та рівномірно відводить їх у боки і назад, роблячи широке півколо; прицьому грудна клітина розширюється і відбувається вдих;
відвівши рукипотерпілого за голову той, хто подає допомогу, утримує їх у цьому положенні протягом 3 секунд;
зігнувши обидві руки в ліктяхтой, хто подає допомогу, складає їх на грудях потерпілого, а ліктями плавно, але енергійно натискає з боків на грудну клітину протягом 2 секунд; при цьому відбувається видих; потім усі рухи повторюють знову у наведеній послідовності.
Цейспосіб не може бути застосований, якщо у потерпілого ушкоджені рука або ребро /перелом, серйозне поранення/.
Другий спосіб
Найдієвішим способомштучного диханняє спосіб «з вуст до вуст»або «з вуст до носа». Спосіб «з вуст до вуст» або «з вуст до носа» належить до способів штучного дихання за методом вдування, коли повітря,що видихує той,хто надає допомогу,примусово нагнітаєтьсядодихальних шляхів потерпілого.Вдуванняможна здійснюватикрізь марлю, хусточку,задопомогою спеціального пристрою «повітроводу».
Для проведення штучного дихання потерпілого слід покласти горілиць, розстебнувши одяг, що утруднює дихання.
Перш, ніж почати штучне дихання слід забезпечити проходимість верхніх дихальних шляхів, які в положенні горілиць та у непритомному стані завжди закриті язиком, що западає. Окрім того, в ротовій порожнині може знаходитись сторонній вміст, що його слід видалити пальцями, обгорнувши їх хусточкою, тканиною чи бинтом.
Після цього той, хто подає допомогу, розмістившись збоку від головипотерпілого, підсовує одну руку під шию цього останнього, а долонею другої руки натискує йому на чоло, максимально відкидаючи голову назад. При цьому корінь язика піднімається та звільняє вхід до горлянки, а рот потерпілого відкривається. Той, хто подає допомогу нахиляється до обличчя потерпілого,робить глибокий вдих відкритим ротом, повністю щільно охоплює відкритий рот потерпілого і робить енергійний видих з деяким зусиллям вдихаючи повітря йому
до рота,одночасно закриваючи ніс потерпілого щокою чи пальцями руки, що знаходиться на чолі. При цьому слід спостерігати за грудною клітиною потерпілого, яка повинна піднятись.
Як тільки грудна клітина підніметься, нагнітання повітря призупиняють той, хто подає допомогу відвертає обличчя вбік, у потерпілого відбуваєтьсяпасивний видих. Якщо у потерпілого добре визначається пульс і необхідне лише проведенняштучного дихання, то інтервал поміж штучними вдихами повинен складати5сек. /12 дихальних циклів щохвилини/.
При проведенні штучного дихання той,хто подає допомогумусить слідкувати, щоб повітря не потрапляло до шлунка потерпілого.
При потраплянні повітря до шлунка,про що свідчить здуття живота «під ложечкою»,обережно натискують долонею на живіт поміж грудиною та пупком.При цьому не виключене виникнення блювання;тоді голову та плечі потерпілого повертають убік.
Якщопісля вдування повітря грудна клітина не розпрямлюється, слід змістити нижню щелепу потерпілого допереду. Для цього чотирма пальцями обох рук нижню щелепу захоплюють ззаду за кути та, впираючись великими пальцями в її край нижче куточків вуст, відтягують її допереду так, щоб ніжні зуби знаходились перед верхніми.
Якщо щелепи потерпілого міцно затиснені, а відкрити рот не вдається, слід виконувати штучне дихання «з вуст до носа».
Припиняють штучне дихання після відновлення у потерпілого достатньо глибокого та ритмічного самостійного дихання.
Зовнішній масаж серця
У разі зупинки серця слід, не гаючи ані секунди, покласти потерпілого на рівну, жорстку основу: лаву, підлогу, підкласти під спину дошку /ніяких валиків під плечі та шию підкладати не можна/.
Якщо допомогу подає одна людина, вона розміщується збоку від потерпілого і нахилившись,робить два швидких енергійних вдування /способом «з вуст до вуст» або «з вуст до носа»/, потім піднімається, лишаючись на тому ж боці від потерпілого, долоню однієї руки кладе на нижню половину грудини, а пальці злегка піднімає.
Долонюдругоїруки вона накладає на першу долоню упоперек або повздовж і натискає, допомагаючи нахилом свого корпусу. Руки при натисненні повинні бути розпрямлені у ліктьових суглобах.
Натискання слід виконувати швидкими поштовхами, таким чином, щобзміщуватигрудинуна 4-5 см; тривалість натиснення щонайбільш 0,5 с, інтервал поміж окремими натисненнями 0,5 с.
В часі пауз руки з грудини не знімають, пальці лишаються прямими, руки повністю випрямленими у ліктьових суглобах.
Якщооживлення виконує одна людина, то на кожні два вдування вона виконує 15 натиснень на грудину. За хвилину слід виконати не менш 60 натиснень та 12 вдувань.
Якщо воживленні приймають участь дві особи, співвідношення «дихання-масаж» складає1:5.У часі штучного вдиху потерпілого той, що виконує масаж серця натиснення не виконує.
Якщо реанімаційні заходи здійснюються як слідшкірні покровирожевіють,зіниці звужуються, самостійне дихання відновлюється.Пульсна сонних артеріях в часі масажу мусить добре відчуватись.Після відновлення серцевої діяльності та визначення доброго пульсу масаж серця негайно припиняють, продовжуючи штучне дихання у разіслабкого дихання потерпілого. З відновленням повноцінного самостійного дихання штучне дихання також припиняють.
Перенесення або перевезення потерпілого
Для перенесення потерпілого наслідком травми використовують ноші, які слід швидко принести до місця пригоди та поставити поряд з потерпілим, з боку ураженої частини тіла.
В часі піднімання, перенесення та перевезення потерпілого необхіднонезавдаватийомунепокою та болю, не припускати струшень, не надавати йому незручного або небезпечного положення.
Піднімати потерпілого та класти його на ноші слід обережно, без хапанини та поспіху. Найкраще це робити втрьох, стоячи на одному коліні з одного боку потерпілого /де немає ушкоджень/, причому один з тих, що піднімають потерпілого, підсовує руки під його голову та лопатки, другий — під поперек та під верхню частину стегон, а третій — під стегна та голмілки.
Слід не переносити потерпілого до нош, а лише підняти його, не встаючи з колін з тим, щоб хтось інший підсунув в цей час ноші під потерпілого. Особливо важливо це при різних переломах.
При переломах хребта, якщо ноші м’які, а також у разі перелому нижньої щелепи,коли потерпілий задихається його слід класти на ноші долілиць.
Переноситипотерпілого на ношах можна вдвох або у чотирьох. По рівному місцю потерпілого несуть ногами наперед, а при підійманні до гори або по сходах навпаки — головою наперед.
Щоб не гойдати ноші, носії мусять іти не в ногу, піднімаючи ноги можливо менше,та дещо зігнувши їх у колінах, щоб уникнути струсів.
Знімаючи потерпілогознош, слід діяти таким же чином, як при йогопідніманні на ноші з землі, ноші необхідно негайно віднести на місце до цеху.
При перевезенні важкопотерпілого, якщо є відповідна можливість, слід потерпілого перевозити на тих же ношах, поставивши їх до машини. Необхіднобути завжди готовими для перенесення потерпілих без нош. Потерпілого переносять звичайно удвох. Для цього найзручніше зробити для нього сидіння з чотирьох або з трьох рук.
У першому випадку потерпілий охоплює за плечі носіїв, у другому — один з носіїв свою вільну руку кладе на плече другого носія.
ДОДАТОК 21 РЕКОМЕНДОВАНИЙ
Рекомендації щодо оснащення об’єктів первинними засобами пожежогасіння
До первинних засобів пожежогасіння відносяться: вогнегасники; пожежний інвентар (покривала з негорючоготеплоізоляційного полотна, грубововняної тканини або повсті, ящики зпіском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати);пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо).
Для визначення видів та кількостіпервиннихзасобів пожежогасіння слідвраховувати фізико-хімічні та пожежонебезпечні властивості горючих речовин, їх взаємодію з вогнегасними речовинами, а також розміри площ виробничих приміщень, відкритих майданчиків та установок.
Необхідну кількість первинних засобів пожежогасіння визначають окремо для кожного поверху та приміщення, а такождля стажерок відкритих установок.
Якщо водномуприміщенні знаходяться декілька різних за пожежноюнебезпекою виробництв, не відділених одне від одного протипожежними стінами, усі ціприміщення забезпечують вогнегасниками, пожежним інвентарем та іншими видами засобів пожежогасіння за нормами найбільш небезпечного виробництва.
Покривала (з матеріалів, вказаних у п.1 цього додатку) повинні мати розмір не менше 1м х1 м. Вони призначені для гасіння не великих осередків пожеж в разі займання речовин, горіння яких не може відбуватися без доступу повітря. У місцях застосування та зберігання ЛЗР та ГР розміри покривал можуть бути збільшені до величин: 2 м*1,5 м, 2 м*2 м. Покривала слід застосовувати для гасіння пожеж класів «А», «В», «D», (Е).
Бочки з водою встановлюються у виробничих, складських та інших приміщеннях, спорудах у разі відсутності внутрішнього протипожежного водогону та наявності горючих матеріалів,а також на території об’єктів.Їхня кількість у приміщеннях визначається з розрахунку установки однієї бочки на 250-300 кв.м захищуваної площі.
Бочки для зберігання води з метою пожежогасіння відповідно до ГОСТ 12.4.00983 повинні мати місткість не менше 0,2 куб.м і бути укомплектовані пожежним відром місткістю не менше 0,08 куб.м.
Пожежні щити (стенди) встановлюються на теріторії об’єкта з розрахунку один щит (стенд) на площину 5000 кв.м.
До комплекту засобів пожежогасіння,які розміщуються на ньому, слід включати:вогнегасники — 3 одиниці, ящик з піском -1 одиниця,покривало з негорючоготеплоізоляційного матеріалу або повсті розміром до 2м х 2м — 1 одиниця, гаки — 3 одиниці, лопати — 2 одиниці, ломи — 2 одиниці, сокири — 2 одиниці.
Ящики для піску повинні мати місткість 0.5;1,0 або 3,0 куб.м та бути укомплектованими совковою лопатою.
Вмістилища для піску,що є елементом констукції пожежного стенду, повинні бути місткістю не менше 0,1 куб.м. Конструкція ящика (вмістилища) повинна забезпечувати зручність діставання піску та виключати попадання опадів.
Склади лісу, тари та волокнистих матеріалів слід забезпечувати збільшеною кількістю пожежних щитів з набором первинних засобів пожежогасіння, виходячи з місцевих умов.
Вибір типу та визначення необхідної кількості вогнегасників:
Вибір типу та визначення потрібної кількості вогнегасників здійснюється за таблицями 1 або 2 в залежності від їх вогнегасної спроможності, граничної площі, класу пожежігорючих речовин та матеріалів у захищуваному приміщенні або об’єкті (стандарт ISO № 3941-77):
клас А -пожежі твердих речовин, переважно органічного походження,горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір);
клас В — пожежі горючих рідин або твердих речовин, які розтоплюються;
клас С — пожежі газів;
клас Д — пожежі металів та їх сплавів;
*
клас (Е) — пожежі, пов’язані з горінням електроустановок.
Крім перерахованих параметрів,беретьсядоуваги також категорія приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою.
^ Додатковий клас, прийнятий у ППБ для позначення пожеж, пов’язаних з горінням електроустановок.
Вибір типу вогнегасника (пересувний чи переносний) обумовлений розмірамиможливихосередків пожеж;у разі збільшених їх розмірів рекомендуєтьсявикористовувати пересувні вогнегасники (таблиця 2).
Для гасіння великих площ горіння,коли застосування ручних та пересувних вогнегасників єнедостатнім, на об’єктімають бути передбачені додатково ефективні засоби пожежогасіння.
В таблицях1 та 2 знаком «++» позначені рекомендовані до оснащення об’єктів вогнегасники, знаком «+» — вогнегасники, застосування яких допускається в разі відсутності рекомендованих та за наявності відповідного обгрунтування; знаком «-» — вогнегасники, котрі не допускаються для оснащення об’єктів.
Необхідно враховувати климатичні умови експлуатації будівель та споруд,вибираючи вогнегасник звідповідною температурною межею використання.
Якщо на об’єкті можливі комбіновані осередки пожеж, то перевага у виборі вогнегасника віддається більш універсальномущодо області застосування.
Дляграничноїплощіприміщеньрізнихкатегорій (максимальної
площі,захищуваноїоднимабо групою вогнегасників) необхідно
передбачатикількістьвогнегасників одного з типів, зазначену в таблицях 1 та 2 перед знаками «++» або «+».
Громадські будівлі та спорудиповиннімати накожному поверсі не менше двох переносних вогнегасників.
Комплектування технологічного устаткування вогнегасниками здійснюється відповідно до вимог технічних умов (паспортів) на це устаткування або відповідних галузевих правил пожежної безпеки, затверджених у встановленому порядку.
Комплектування імпортного устаткування вогнегасниками здійснюється згідно з вимогами договору на його поставку.
У місцях зосередження коштовної апаратури й устаткування кількість засобів пожежогасіння може бути збільшена.
Коли від пожежі захищаються приміщення з EOM, телефонних станцій, музеїв,архівів тощо, слід враховувати специфіку вогнегасних речовин у вогнегасниках, які призводять під час гасіння до псування
обладнання. Ці приміщення рекомендується оснащувати вуглекислотними вогнегасниками зурахуванням граничнодопустимоїконцентрації вогнегасної речовини.
Виробничі приміщення категоріїД,а також ті,які містять негорючі речовини й матеріали,можутьне оснащуватися вогнегасниками, якщо їх площа не перевищує 100 кв.м. необхідність установлення вогнегасників у таких приміщеннях визначають власники підприємств.
Відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника не повинна перевищувати20 мдлягромадських будівель та споруд; 30 м — для приміщень категорій А,Б,В (горючі гази та рідини); 40 м — для приміщень категорій В, Г; 70 м — для приміщень категорії Д.
За наявності декількох не великих приміщеньз однаковим рівнем пожежонебезпекикількість необхідних вогнегасниківвизначається згідно з п.10.13 татаблицями1 або2 з урахуванням сумарної площі цих приміщень.
Окремі пожежонебезпечні виробничі установки (фарбувальні камери, загартовувальні ванни, випробувальні стенди, установки для миття та знежирювання деталей, сушильні камери тощо) обладнуються не менше ніж двома вогнегасниками кожна або одною стаціонарною установкою пожежогасіння.
Окремо розташовані відкриті ректифікаційні, адсорбційні колони та інші технологічні установки забезпечуються вогнегасниками, покривалами, ящиками з піском, паровими шлангами.Їх кількість