3.5. Вимоги до технічного стану засобів механізації
Загальні вимоги
3.5.1. Технічний стан тракторів, самохідних шасі, самохідних та спеціалізованих машин і знаряддя (далі - машини) повинен відповідати ДСТУ 3158, ГОСТ 12.2.019, ГОСТ 12.2.042, ГОСТ 12.2.120 та іншим стандартам.
3.5.2. Машини, призначені для збирання зернових і луб’яних культур, сіна та інших легкозаймистих культур і соломи, а також ті, що використовуються під час обмолоту, повинні бути обладнані відповідно до вимог п. 7.9.1.1 Правил пожежної безпеки в Україні та п. 1.8 ГОСТ 12.2.019.
3.5.3. Трактори, самохідні шасі і тракторні причепи повинні мати державні номерні знаки.
3.5.4. Рухомі частини машин (карданні, ланцюгові, пасові, зубчасті передачі тощо) повинні бути огороджені захисними кожухами, що забезпечують безпеку обслуговуючого персоналу.
3.5.5. Перед початком роботи слід поновити (у разі потреби) написи, які попереджують обслуговуючий персонал про небезпеку, на захисних огородженнях, а також біля вузлів машин, небезпечних для обслуговування. Внутрішні поверхні захисних огороджень, що відкриваються, повинні бути пофарбовані у червоний або жовтий колір.
3.5.6. Установлення додаткового сидіння на самохідні, навісні і причіпні машини й знаряддя забороняється.
Двигун
3.5.7. Двигун не повинен мати підтікання палива, масла і води, пропускання відпрацьованих газів.
3.5.8. Бокові щити капота двигуна повинні мати амортизуючі прокладки і справні замки.
3.5.9. Лопаті крильчатки вентилятора мають бути пофарбовані в колір, відмінний від кольору двигуна.
3.5.10. Важелі механізмів пускового двигуна повинні легко і надійно переключатися.
3.5.11. Система блокування запуску двигуна при включеній передачі повинна бути справна. Машини з відсутньою або несправною системою блокування експлуатувати не дозволяється.
Кабіна
3.5.12. Машини із знятими захисними кабінами або зовнішніми захисними каркасами до експлуатації не допускаються.
3.5.13. Кабіни машин повинні бути справними і відповідати таким вимогам:
- в зварних зўєднаннях кабін або захисних каркасів не допускається наявність тріщин, раковин, ненадійного зўєднання кабіни з рамою машини, а також деформація каркасу;
- переднє, заднє і бокове скло кабіни не повинно мати тріщин і затемнень, що погіршують видимість; установлювати нестандартне скло або непрозорі матеріали замість скла не дозволяється;
- склопідіймальний механізм бокового скла кабіни повинен забезпечувати вільне і плавне переміщення скла і фіксацію в заданому положенні;
- замки дверей кабіни повинні унеможливлювати їх самовільне відкривання;
- пристрій для фіксації дверей у відкритому положенні повинен виключати її самовільне закривання;
- склоочисники мають забезпечувати якісне очищення стекол;
- пристрій для нормалізації мікроклімату в кабіні, системи контролю, сигналізації і освітлення повинні бути справними;
- у верхній частині кабіни повинен бути встановлений передбачений конструкцією сонцезахисний щиток;
- підлогу кабіни потрібно закривати рифленим килимком з масло- і бензо-стійкого матеріалу, а в місцях проходження важелів і педалей – встановлювати ущільнювачі для попередження проникнення пилу в кабіну;
- на подушці і спинці сидіння не допускаються гострі кути, провали, вистромлювання пружин;
- не дозволяється при ремонті або заміні подушок і спинок сидінь міняти їх форму і розміри;
- регульоване сидіння повинно надійно фіксуватися в заданому положенні;
- кабіни повинні мати справне дзеркало заднього виду.
3.5.14. Важелі і педалі управління робочими органами машин і знарядь повинні вільно пересуватися і мати надійні фіксуючі пристрої.
3.5.15. Опори (підніжки і драбини) і поручні (перила і ручки) слід тримати у справному стані.
3.5.16. Кабіни і робочі площадки машин потрібно держати в чистоті, не допускати їх захаращування сторонніми предметами.
Гальмова система
3.5.17. Гальмові системи повинні відповідати таким вимогам:
- гальмовий шлях колісних машин і тракторних потягів, складених на базі колісних тракторів, при одноразовому натисненні на педаль робочого гальма повинен відповідати ГОСТ 12.2.019;
- при відпущеній педалі гальма колеса повинні повністю розгальмовуватись;
- гальма повинні бути відрегульовані на одночасне гальмування коліс при зблокованих педалях, при цьому педалі правого і лівого гальм повинні мати однакову величину ходу;
- компресор системи пневматичних гальм повинен забезпечувати установлений для даної машини тиск;
- при включеному протягом 30 хв компресорі і невключених органах гальмування або при включених органах гальмування, але не працюючому протягом 15 хв компресорі падіння тиску понад 0,05 МПа (0,5 атм.) не допускається;
- манометр системи пневматичних гальм повинен бути справним;
- в механічному приводі гальм не допускаються заїдання важелів і колодок, розшплінтування з'єднань та наявність тріщин;
- не допускається підтікання гальмової рідини в циліндрах, шлангах, трубках і з'єднаннях гідравлічного приводу гальм;
- гальмові колодки і стрічки у постійно розімкнутого типу гальмах не повинні торкатися барабанів, а зазор між ними має відповідати умовам експлуатаційної документації;
- робочі і стоянкові гальма повинні надійно утримувати машину або машинно-тракторний агрегат на ухилі 20°(36%).
3.5.18. Накладки гальм (стрічок) потрібно замінити, якщо відстань від поверхні накладок гальмових колодок або стрічки до головок заклепок менше 0,5 мм, причому замінювати слід одночасно всі накладки обох гальм.
3.5.19. Не допускається попадання мастила на накладки або стрічки гальм. Замаслені накладки або стрічки потрібно промити.
3.5.20. Ефективність гальм необхідно перевіряти за величиною вільного або повного ходу гальмових педалей, а для енергоємних тракторів - за величиною ходу штоків гальмових камер, які не повинні перевищувати величин, вказаних в експлуатаційній документації.
Рульове керування
3.5.21. В системі рульового керування колісних машин не допускається:
- наявність масла нижче рівня в корпусі підсилювача;
- порушення регулювання запобіжного клапана;
- підвищене підтікання масла в насосі;
- заїдання в зачепленні черв'як–сектор;
- підвищена вібрація рульового колеса;
- ослаблення затяжки гайки черв'яка, кріплення сошки або поворотних важелів;
- підвищений люфт в конічних підшипниках передніх коліс або в шарнірах тяг рульового керування;
- порушення сходження передніх коліс;
- збільшення осьового переміщення поворотного вала;
- збільшення зазору в зачепленні черв'як-сектор;
- підвищений люфт в з'єднаннях карданних муфт рульового колеса;
- люфт рульового колеса при працюючому двигуні більше 25°;
- сила опору повороту рульового колеса при ручній дії понад 60 Н із гідропідсилювачем, понад 100 Н - без гідропідсилювача;
- установлення деталей із слідами залишкової деформації, тріщинами та іншими дефектами, а також деталей і робочих рідин, не передбачених для даної марки машини або які не відповідають вимогам заводу-виготовлювача.
3.5.22. З’єднувальні пальці рульових тяг повинні бути зашплінтовані стандартними шплінтами, які не були у використанні.
3.5.23. У системі керування гусеничних тракторів не допускається:
- несправність тяг і їх з'єднань з важелями;
- вільний хід рукояток важелів механізму керування гальмами планетарного механізму повороту, що перевищує значення, вказані в експлуатаційній документації;
- неповне гальмування барабана планетарного механізму повороту при повному переміщенні важелів керування на себе;
- різна величина ходу педалей гальма.
Ходова частина
3.5.24. Машини з несправною ходовою частиною до експлуатації не допускаються.
3.5.25. Шини не повинні мати пошкоджень (порізи, розриви тощо), які оголюють корд, розшарування каркаса, відшарування протектора та боковини, а також повного спрацювання (стирання) малюнка протектора.
3.5.26. Колеса мають надійно кріпитися до маточини. Не допускається відсутність навіть однієї гайки для кріплення колеса до маточини. Диски коліс не повинні мати тріщин, а збірні диски повинні з’єднуватися усіма гайками.
3.5.27. Тиск в шинах повинен відповідати величинам, які вказані в експлуатаційній документації.
3.5.28. Під час знімання та монтування коліс із збірними дисками не дозволяється:
- знімати з маточини колесо та відкручувати гайки болтів кріплення дисків обода колеса, поки в шині є тиск;
- накачувати шини, поки не закручені всі гайки болтів кріплення дисків обода.
3.5.295. Сходження керованих коліс повинно бути в межах, установлених експлуатаційною документацією.
3.5.306. Гусеничний ланцюг не повинен мати ланок з розірваними вушками. Пальці гусениць потрібно шплінтувати заводськими або виготовленими за зразком шплінтами.
3.5.317. Відсутність крил над колесами у колісних тракторів і щитів над гусеницями у гусеничних тракторів не допускається.
Силова передача
3.5.32. Машини з несправностями в силовій передачі до експлуатації не допускаються.
3.5.33. Силова передача має відповідати таким вимогам:
- муфта зчеплення повинна плавно включатися, передаючи повний крутний момент, і виключатися;
- вільний хід педалі (важеля) виключення, зусилля виключення, зазор між вижимним підшипником і віджимними важелями повинні відповідати величинам, зазначеним в експлуатаційній документації;
- важелі КПП повинні включатися вільно, без заїдань та сторонніх звуків, і не повинні самовільно виключатися;
- у тракторів з гідромеханічною системою коробки переміни передач масляний насос повинен забезпечувати установлений тиск масла в каналах систем, що подають його на керування гідропіджимними муфтами.
3.5.34. Не допускається пробуксовка муфти зчеплення у включеному положенні, її ведення - у виключеному та підтікання рідини з магістралі гідравлічного приводу.
3.5.35. Рівень масла в агрегатах силової передачі повинен бути в межах, установлених заводом-виготовлювачем.
Електрообладнання
3.5.36. Електрообладнання повинно забезпечувати нормальну роботу стартера, приладів освітлення, сигналізації та електричних контрольно-вимірювальних приладів, а також не допускати іскроутворення.
3.5.37. Електропроводи мають бути захищені від механічних пошкоджень, попадання масла і палива та від гарячих частин двигуна.
3.5.38. Клеми генератора, акумулятора, стартера та іншого електрообладнання повинні бути захищені ковпачками, а крильчатка генератора - кожухом.
3.5.39. Звуковий сигнал, сигнали поворотів і гальмування, габаритні вогні й фари повинні бути справними.
3.5.40. Акумуляторні батареї повинні бути справні, надійно закріплені, закриті кришкою і не мати підтікання електроліту. Вони повинні знаходитися в місцях, передбачених конструкцією. Вентиляційні отвори пробок мають бути прочищені.
3.5.41. Стан системи освітлення тракторів і машин повинен відповідати ГОСТ 12.2.019.
Механізм навіски і система гідрокерування
3.5.42. Отвори у причіпній серзі трактора і причіпних пристроях сільськогосподарських машин не повинні бути овальними. Штир повинен шплінтуватися, а його міцність відповідати тяговому навантаженню.
3.5.43. Автозчіпка, причіпний або буксирний пристрій, а також гідрофікований причіпний гак і система гідрокерування навіскою повинні бути у справному стані.
3.5.44. З'єднання шлангів гідросистеми має бути надійним і не допускати підтікання масла в гідросистемі.
3.5.45. Гідравлічні шланги повинні бути розміщені і закріплені так, щоб під час роботи вони не торкалися рухомих частин машин, не перегиналися і не натягувались.
3.5.46. Реверсивний механізм робочих органів збиральних машин і вібратор бункера зернозбиральних комбайнів повинні бути справними.
4. Вимоги до технологічних процесів
4.1. Вимоги безпеки до технологічних процесів повинні відповідати чинним державним стандартам, технологічній та експлуатаційній документації, регламентам, інструкціям, іншим документам з вимог безпеки та цим Правилам.
4.2. Під час розробки та впровадження нових технологій, технологічних процесів, матеріалів та речовин розробник повинен здійснювати оцінку їх безпечності і передбачати заходи щодо охорони праці, охорони навколишнього природного середовища та здоров’я населення. Забороняється виготовлення та впровадження нових технологій без попередньої експертизи (перевірки) проектної документації на їх відповідність нормативним актам про охорону праці.
4.3. Безпека виробничих і технологічних процесів досягається:
– запобіганням небезпечним та аварійним ситуаціям;
- упорядкуванням території підприємств;
- упорядкуванням будівель та споруд;
- використанням безпечних технологічних матеріалів і засобів технологічного забезпечення. У разі неможливості виконання цієї вимоги потрібно вжити заходів, які б забезпечували безпеку виробничого процесу й захист обслуговуючого персоналу;
- врахуванням стану навколишнього середовища;
- використанням виробничого обладнання, яке не є джерелом травматизму і професійних захворювань; дотриманням вимог його експлуатації;
- використанням надійно діючих контрольно-вимірювальних приладів, пристроїв протиаварійного захисту, засобів одержання, обробки й передачі інформації;
- використанням електронно-обчислювальної техніки й мікропроцесорів для управління виробничими процесами й системами протиаварійного захисту;
- використанням швидкодіючої відсічної арматури й засобів локалізації небезпечних і шкідливих виробничих факторів;
- раціональним розташуванням виробничого обладнання та організацією робочих місць;
- розподіленням функцій між людиною та машиною (обладнанням) з метою запобігання фізичним і нервово-психічним перенапруженням працівників;
- застосуванням безпечних методів використання, зберігання й транспортування технологічних матеріалів;
- професійним підбором і навчанням працівників, перевіркою їхніх знань і навичок з безпеки праці;
- використанням засобів захисту працівників відповідно до характеру можливих небезпечних і шкідливих виробничих факторів;
- здійсненням технічних і організаційних заходів щодо запобігання пожежі (відповідно до Правил пожежної безпеки в Україні) або вибуху (згідно з ГОСТ 12.1.010);
- позначенням небезпечних зон виконання робіт;
- включенням вимог безпеки до технологічної документації;
- застосуванням методів і засобів контролю параметрів небезпечних і шкідливих виробничих факторів за допомогою вимірювальних приладів;
- дотриманням установленого порядку, високої виробничої, технологічної і трудової дисципліни на кожному робочому місці.
4.4. Вимоги безпеки до конкретних виробничих процесів або видів робіт розробляють на основі законодавства України про працю, на основі санітарних та екологічних вимог, норм і правил, з урахуванням аналізу виробничого травматизму і професійних захворювань враховують також можливість запобігання виникненню небезпечних і шкідливих виробничих факторів під час розробки або модернізації технологічних процесів, зокрема, таких, які передбачають використання нових технічних засобів.
4.5. Виробничі процеси не повинні супроводжуватися забрудненням навколишнього природного середовища й розповсюдженням шкідливих речовин вище допустимих норм, встановлених відповідними стандартами та іншими нормативними документами.
4.6. Технологічні процеси, що впроваджуються у виробництво, повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.3.002 щодо забезпечення безпеки праці та мати сертифікати відповідності, видані у встановленому порядку, які засвідчують безпеку їх використання.
4.7. Нові технології, виробничі й технологічні процеси та технологічні операції впроваджуються за затвердженою документацією, погодженою розробником у встановленому порядку з відповідними органами та організаціями.
4.8. Забезпечення реалізації заходів щодо безпеки праці, охорони навколишнього середовища та збереження здоров’я працівників під час виконання технологічних процесів покладається на власника.
4.9. Відповідно до вимог ст.24 Закону України “Про охорону праці” не допускається застосування у виробництві шкідливих речовин, на які не розроблені гранично допустимі нормативи (концентрації), методика, засоби метрологічного контролю і які не пройшли токсикологічну експертизу.
4.10. Пестициди та агрохімікати, що використовуватимуться під час впровадження технологічних процесів, підлягають державній реєстрації, а технічні засоби для їх застосування - сертифікації у встановленому порядку.
4.11. При використанні у технологічному процесі нових небезпечних і шкідливих матеріалів та речовин працівників вчасно інформують про виробничі небезпеки, навчають безпечним методам роботи з цими матеріалами та забезпечують потрібними засобами захисту.
4.12. Документація з впровадження нових технологій, технологічних процесів, матеріалів і речовин (зокрема тих, що придбані за кордоном) підлягає державній екологічній та санітарно-гігієнічній експертизам, експертизі з охорони праці й пожежної безпеки.
4.13. Проектування та розміщення виробництв і об’єктів, на які поширюється дія Правил, повинно здійснюватися з урахуванням можливого впливу несприятливих природних факторів і погодних умов.
5. Вимоги до розміщення обладнання та організації робочих місць
5.1. Улаштування, розміщення й експлуатація обладнання повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.2.061, ГОСТ 12.2.049 “Обладнання виробниче. Загальні ергономічні вимоги”, ГОСТ 12.2.124, ГОСТ 28693, правил і норм, затверджених в установленому порядку, експлуатаційноїа також технічної документації заводів-виготовлювачів таі цих Правил.
5.2. Приймання в експлуатацію всіх видів технологічного обладнання повинно проводитися відповідно до СНіПСНиП 3.05.05.
5.3. При отриманні обладнання від постачальників перевіряється наявність і справність усіх передбачених захисних засобів і пристроїв. У разі потреби власник зобов’язаний вжити заходів щодо виготовлення й установлення допоміжних захисних засобів і пристроїв.
5.4. Розміщення виробничого обладнання у приміщеннях і на робочих місцях здійснюється з врахуванням вимог ергономіки. Ергономічні вимоги повинні відповідати ГОСТ 12.2.032 і ГОСТ 12.2.033.
Санітарно-гігієнічні параметри умов праці у виробничих приміщеннях і на виробничих майданчиках мають відповідати стандартам і нормативній документації з безпеки праці:
- рівень шуму - ДНАОП 0.03-3.14 (СН № 3223-85), ГОСТ 12.1.003;
- рівень вібрації - ДНАОП 0.03-3.12 (СН № 3044-84), ГОСТ 12.1.012;
- рівень запиленості - ДНАОП 0.03-3.01 (СН 245-71);
- вміст шкідливих речовин в повітрі робочої зони - ГОСТ 12.1.005;
- освітлення - СНіПСНиП ІІ-4.
При розміщенні обладнання слід забезпечити зручність обслуговування і безпеку евакуації працівників в аварійних ситуаціях.
5.5. Пульти керування стаціонарними машинами і технологічними лініями повинні розміщуватися так, щоб органи керування знаходилися у зручному й безпечному місці і оператор із-за пульта міг спостерігати за ходом технологічного процесу.
5.6. Пускові пристрої стаціонарних машин повинні мати чіткі написи, які вказують:
- місце розміщення загального вимикача;
- вид і номер керованої машини;
- порядок запуску й зупинки машини.
Написи наносять на кришки магнітних пускачів або на окремі таблички над ними.
5.7. Обладнання, що обслуговується кількома працівниками, з метою попередження про його запуск, устатковують звуковою й світловою сигналізаціями. Світлова сигналізація технологічних ліній (включити-виключити, відкрити-закрити) повинна розрізнятися за кольором. Засоби звукової сигналізації встановлюються на пульті керування відповідно до ГОСТ 21786.
5.8. Попереджувальна сигналізація повинна бути зблокована із системою пуску машин так, щоб тривалість передпускового сигналу (звукового чи світлового) становила 5-15 с, після чого сигналізація має автоматично відключатися.
5.9. Великогабаритні машини, під час обслуговування яких оператор переміщується, а також конвеєри (транспортери) і рольганги, які мають довжину понад 10 м, повинні мати аварійні кнопки “Стоп”. Кількість аварійних кнопок має бути такою, щоб відстань між ними була не більше 10 м і був забезпечений вільний доступ до них з будь-якого місця перебування обслуговуючого персоналу.
5.10. При розміщенні обладнання в суміжних приміщеннях аварійні кнопки “Стоп” повинні бути у кожному приміщенні.
5.11. Комунікації виробничого обладнання повинні бути виконані і розміщені з таким розрахунком унеможливити травмування працівників. Пускові кнопки, рукоятки, вимикачі необхідно встановлювати так, щоб виключалась можливість довільного їх включення.
5.12. Трубопроводи над робочими місцями й проходами потрібносл ід розміщувати на висоті не менше 2,2 м від рівня підлоги або площадки.
Всі стики й з’єднання трубопроводів повинні забезпечувати надійну герметизацію.
Всі засувки, вентилі, крани, які розміщені вище 2 м від рівня підлоги (площадки) або заглиблені, повинні мати пристрої (важільні, штангові та ін.) для їх відкривання і закривання з робочого місця або стаціонарної площадки.
5.13. Відстань між огорожами стаціонарних машин і конструкційними елементами будівель (стіни, колони тощо), а також ширина постійних проходів, вільних від обладнання й комунікацій, повинна бути не менше 1,1 м.
5.14. Робочі місця, розміщені на висоті не менше 1 м від рівня підлоги або перекриття, повинні мати огородження заввишки не менше 1 м з перилами або поручнями і з бортовою дошкою знизу огородження. Дошка має бути завширшки не менше 15 см. Площадки й містки повинні мати суцільний неслизький настил.
5.15. Виробниче обладнання з кількома приводними двигунами слід обладнувати пристроями одночасної негайної зупинки приводів .
5.16. Транспортери довжиною понад 45 м необхідно обладнати перехідними містками з перилами. Кількість і місце їх установлення визначаються вимогами безпеки і виробничою потребою.
5.17. Стаціонарні транспортери, розміщені нижче рівня підлоги, в усіх місцях, де обслуговуючий персонал може їх пересікати, повинні мати міцні перекриття, які витримують сумарне навантаження до 150 кг (середня маса людини і вантажу, який вона може нести згідно з граничними нормами підіймання та переміщення вантажів).
5.18. Приміщення, в яких розташовані робочі місця для приготування робочих розчинів пестицидів, змішування чи подрібнення добрив, протруювання насіння або встановлені машинні агрегати й лінії, під час роботи яких можливе виділення у приміщення пилу чи газу, повинні обладнуватися витяжною вентиляцією.
5.19. Місця приготування розчинів пестицидів і заправлення ними машин повинні бути забезпечені аптечкою першої допомоги, питною водою в бачку з краном, умивальниками або душовою установкою.
5.20. На робочих місцях, де за умов технологічного процесу підлога постійно мокра або холодна, встановлюють стійкі підніжні решітки, виготовлені з матеріалів, які виключають ковзання і легко піддаються санітарній обробці.
5.21. Пневматичні системи, які забезпечують пневмотранспорт і вентиляцію зони пиловидалення, повинні бути герметичні в місцях з’єднань.
5.22. Електроприводи та електрообладнання стаціонарних установок повинні бути встановлені й експлуатуватися відповідно до ПУЕ та ДНАОП 0.00-1.21.
5.23. Струмопідвідні проводи до електрифікованих машин і установок на робочих майданчиках і у виробничих приміщеннях повинні бути ізольовані і захищені від механічних пошкоджень.
5.24. У виробничих приміщеннях слід позначати маршрут та швидкість руху транспортних засобів.
5.25. Додаткове змінне обладнання, інструмент та інвентар повинні бути розміщені у спеціально відведеному місці виробничого приміщення так, щоб не захаращувати проходи для людей і підступи до машин.
5.26. Під час обслуговування агрегатів групою працівників з операторів призначається старший, який відповідає за організацію й безпеку робіт, що виконуються.
5.27. Роботи на приставних драбинах допускається проводити на висоті не більше 5 м. Драбини повинні мати гострі металеві наконечники при установленні на ґрунт, а якщо на твердішу основу - гумові башмаки. Допустимий нахил драбини відносно до вертикальної площини має бути не менше 30о°.
6. Вимоги до вихідних матеріалів, їх зберігання і транспортування
6.1. Запобігання шкідливій дії вихідних матеріалів на працівників
6.1.1. Вихідні (початкові) матеріали (пестициди, агрохімікати, консерванти, протруєне насіння тощо) не повинні спричиняти шкідливої дії на працівників.
6.1.2. При контактуванні з вихідними матеріалами, що можуть спричиняти шкідливі дії, потрібно застосовувати засоби захисту працівників відповідно до того, які матеріали використовуються.
6.1.3. Транспортування та зберігання пестицидів необхідно проводити згідно з ДНАОП 0.03-1.121.82-98 та розділом 10.2 цих Правил.
6.1.4. Зберігання, транспортування та застосування мінеральних добрив у сільському господарстві повинно відповідати вимогам ДНАОП 0.03-1.08 (СП №1049-73).
6.2. Вимоги при зберіганні вихідних матеріалів
6.2.1. Зберігання вихідних матеріалів (пестицидів, агрохімікатів, консервантів, протруєного насіння) повинно передбачати:
- застосування способів, які запобігають виникненню виробничих та екологічних небезпек;
- використання безпечних пристосувань;
- механізацію й автоматизацію вантажно-розвантажувальних робіт.
6.2.2. Рідкі хімічні консерванти (органічні кислоти) на підприємстві повинні зберігатися в опломбованих ємкостях з алюмінію, легованої сталі або поліетилену.
6.3. Вимоги безпеки при транспортуванні вихідних матеріалів
6.3.1. При транспортуванні вихідних матеріалів необхідно забезпечити:
- використання безпечних транспортних комунікацій;
- застосування засобів транспортування, які виключають дію небезпечних і шкідливих виробничих факторів.
6.3.2. Завантаження протруєного насіння в мішки і сівалки, а також завантаження мінеральних добрив у транспортні засоби повинно бути механізоване.
6.3.3. Перевозити протруєне насіння до місця посіву дозволяється тільки в мішках із цупкої тканини разового використання або в автозавантажувачах сівалок. На мішках повинен бути напис “Протруєно” або “Отруйно”.
6.3.4. Кожна партія хімічних консервантів під час транспортування повинна супроводжуватися документами, які підтверджують найменування, якість і масу продукту.
6.3.5. Рідкі хімічні консерванти (органічні кислоти) допускається перевозити у спеціальних автомобільних цистернах або в заводській тарі: (алюмінієвих бочках, каністрах, у скляних суліях, які щільно закриваються пробками й кришками, обплетених або обрешетованихчени х дерев’яними планками або встановлених у плетені кошикибутлях, які щільно закриваються пробками й кришками).
7. Вимоги до персоналу, що бере участь у виробничому процесі
7.1. Допуск до роботи працівників залежно від професійної підготовки
7.1.1. При допуску працівників до різних видів робот необхідно керуватися ДНАОП 0.03-8.06.
7.1.2. Право на керування транспортними засобами надається особам, які мають посвідчення, видане відповідним органом.
7.1.3. До керування підйомно-транспортним обладнанням допускаються особи не молодші 18 років, які мають посвідчення на право керування цим обладнанням, пройшли медичний огляд і навчання з безпеки праці
7.1.4. До роботи скиртоправами допускаються особи, яким виповнилося 18 років, які пройшли медогляд і одержали дозвіл лікаря на виконання робіт на висоті.
7.1.5. Особи, які обслуговують електроустановки, повинні знати вимоги ДНАОП 0.00-1.21 відповідно до посади, яку вони займають, або до професії і мати відповідне посвідчення.
7.1.6. Особи, яким дозволено виконання спеціальних робіт по обслуговуванню електроустановок, повинні мати про це запис у посвідченні про перевірку знань.
7.1.7. Працівники, які працюють на електрифікованих технологічних установках або з електроінструментом (не електротехнічний персонал), допускаються до роботи після проходження первинного інструктажу з електробезпеки під час роботи на даній електроустановці з оформленням у журналі реєстрації з питань охорони праці. Інструктаж проводить особа, відповідальна за електрогосподарство, або, за її письмовим розпорядженням, - особа зі складу електротехнічних працівників із групою не нижче III. Після перевірки знань і запису в журналі реєстрації цим особам присвоюється I група з електробезпеки (без видачі посвідчення).
7.1.8. До роботи на автоклавах допускаються працівники, які мають посвідчення на право обслуговування посудин, що працюють під тиском.
7.1.9. До робіт по трамбуванню силосної (сінажної) маси у траншеях, буртах і курганах допускаються трактористи-машиністи тільки 1-го і 2-го класів.
7.1.10. Допуск виробничого персоналу для проведення робіт у колодязях, камерах, каналах і в інших спорудах дозволяється тільки після інструктажу на робочому місці й наявності письмового дозволу (наряду-допуску) власника.
7.1.11. До робіт із застосуванням пестицидів, рідкого аміаку, хімічних консервантів не допускаються особи молодше 18 років, вагітні жінки й жінки-годувальниці, а також особи, які мають медичні протипоказання.
7.1.12. До роботи із сильнодіючими високотоксичними речовинами допускаються особи, які пройшли відповідну підготовку на курсах.
7.1.13. Працівники, які зайняті на вантаженні (розвантаженні) небезпечних і особливо небезпечних вантажів, повинні проходити спеціальне навчання з безпеки праці з подальшою перевіркою знань.
7.1.14. Стропальниками призначаються особи, які досягли 18 років, навчені за спеціальною програмою, затвердженою Міністерством освіти та погодженою з Держнаглядохоронпраці, атестовані кваліфікаційною комісією і мають посвідчення на право проведення таких робіт.
7.1.15. Працівники, відповідальні за безпечне проведення вантажно-розвантажувальних робіт, безпечну експлуатацію газового господарства, справний стан і безпечну дію посудин, що працюють під тиском, за справний стан і безпечну експлуатацію котлів, за електрогосподарство, повинні проходити перевірку знань особливостей технологічного процесу, будови і безпечної експлуатації підймально-транспортного обладнання, пожежної безпеки, гігієни праці і виробничої санітарії відповідно до посадових обов’язків і в порядку, встановленому органами Держнаглядохоронпраці згідно з вимогами ДНАОП 0.00-8.01.
7.1.16. Під час роботи учнів шкіл, професійно-технічних училищ, середніх спеціальних закладів, студентських загонів та працівників підприємств, які залучаються до виконання сільськогосподарських робіт, а також студентів вузів під час проходження практики, власник:
- забезпечує проведення інструктажу з питань охорони праці кожної із зазначених осіб;
- призначає спеціаліста, відповідального за безпечне ведення робіт;
- не допускає використання зазначених осіб на роботах, не передбачених договором.
7.1.17. При виявленні у працівників ознак професійного захворювання або погіршення стану здоров’я внаслідок впливу шкідливих або небезпечних виробничих факторів власник, на підставі медичних показань, повинен перевести їх на іншу роботу у встановленому порядку.
7.1.18. Кожний нещасний випадок, а також кожне порушення правил безпеки праці ретельно розслідується, виявляються причини його виникнення, відповідальні особи і вживаються відповідні заходи щодо запобігання нещасним випадкам. Розслідування проводиться за вимогами ДНАОП 0.00-4.03.
7.2. Проведення медичних оглядів осіб при допуску їх до участі у виробничому процесі
7.2.1. Власник, відповідно до законодавства України, організовує проведення попередніх (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників.
7.2.2. Медичні огляди проводяться відповідно до вимог ДНАОП 0.03-4.02 “Положення про медичний огляд працівників певних категорій” та наказу від 02.02.96 р. Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства соціального захисту населення України, Міністерства праці України №23/36/9 “Про затвердження списку професійних захворювань та інструкції щодо його застосування”.
7.2.3. Періодичні медичні огляди проводяться для осіб, які зайняті на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці відповідно до Переліку шкідливих речовин, несприятливих виробничих факторів і робіт, для виконання яких обов’язкові медичні огляди працівників (додатки 1, 2 до наказу Міністерства охорони здоров’я СРСР від 29.09.89 № 555 “Про удосконалення системи медичних оглядів працівників і водіїв індивідуальних транспортних засобів”), а для осіб віком до 21 року - відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я СРСР від 10.04.81 № 387 “Про заходи щодо удосконалення медико-санітарної допомоги підліткам”.
7.2.4. Відшкодування шкоди здоров’ю працівників у зв’язку з професійною діяльністю проводять відповідно до ДНАОП 0.05-1.02.
7.3. Порядок, види навчання та перевірка знань з питань охорони праці
7.3.1. Відповідно до вимог ДНАОП 0.00-4.12 всі працівники підприємств, включаючи власників, повинні проходити навчання, інструктаж, перевірку знань правил, норм та інструкцій з питань охорони праці в порядку й у строки, які встановлені для певних видів робіт, професій та посад.
7.3.2. Усі працівники при прийнятті на роботу й у процесі роботи проходять на підприємстві інструктаж (навчання) з питань охорони праці, з подання першої медичної допомоги потерпілим під часвід нещасних випадків, з правил поведінки при виникненні аварій згідно з вимогами Типового положення про навчання з питань охорони праціДНАОП 0.00-4.12-99, що діє на підприємстві..
7.3.3. Усі працівники підприємства мають проходити спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з питань пожежної безпеки згідно з вимогами Типового положення про спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України (НАПБ Б.02.005).
Організація навчання працівників і перевірка знань із безпеки праці в сільськогосподарському виробництві здійснюється відповідно до вимог ДНАОП 0.00-4.12-99.
Усі працівники підприємства повинні проходити спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань із питань пожежної безпеки згідно з вимогами НАПБ Б.02.005-94 “Типове положення про спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України”.
7.3.4. Відповідно до ДНАОП 0.00-4.12-99 на підприємствах розробляються з урахуванням специфіки виробництва відповідні Положення про навчання, інструктаж та перевірку знань працівників із питань охорони праці, складаються плани-графіки проведення цієї роботи, з якими повинні бути ознайомлені всі працівники.
7.3.45. Відповідальність за організацію навчання й перевірку знань з безпеки праці на підприємстві покладається на власника, у структурних підрозділах (бригадах, фермах, майстернях тощо) - на керівників цих підрозділів.
7.3.56. Контроль за навчанням і періодичністю перевірки знань з питань охорони праці здійснює служба охорони праці або працівники, на яких власником покладені ці обов’язки.
7.3.67. Особи, які не пройшли навчання й перевірку знань з питань охорони праці, до роботи не допускаються.
7.4. Вимоги до працівників при виконанні робіт із підвищеною небезпекою
7.4.1. Згідно з вимогами ДНАОП 0.00-8.02 до керування об’єктами з підвищеною небезпекою (тракторами, самохідними шасі, самохідними сільськогосподарськими, меліоративними і дорожньо-будівельними машинами) допускаються особи, яким виповнилося 18 років і які мають посвідчення тракториста-машиніста на право керування машинами відповідних категорій. При видачі посвідчення в ньому вказується дата, з якої власник посвідчення має право працювати на машинах.
7.4.2. Не допускається застосування праці неповнолітніх (осіб віком до 18 років) та жінок на важких роботах, на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці і на роботах із підвищеною небезпекою.
7.4.3. При допуску працівників до виконання важких робіт, робіт із шкідливими або небезпечними умовами праці та робіт із підвищеною небезпекою потрібно керуватися ДНАОП 0.00-8.02 “Перелік робіт з підвищеною небезпекою”, ДНАОП 0.03-8.07 “Перелік важких робіт і робіт з шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх“, ДНАОП 0.03-8.08 “Перелік важких робіт і робіт із шкідливими й небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок” .
7.4.4. Відповідно до Порядку одержання допуску (посвідчення) на право роботи, пов’язаної з транспортуванням, зберіганням, застосуванням та торгівлею пестицидами і агрохімікатами:
- до виконання робіт із пестицидами й агрохімікатами не допускаються особи віком до 18 років, вагітні жінки, матері, що годують немовлят, громадяни пенсійного віку, особи, зазначені у Переліку важких робіт та робіт із шкідливими й небезпечними умовами праці, на яких забороняється праця жінок, затвердженому МОЗ;
- до роботи з пестицидами й агрохімікатами допускаються особи, які мають допуск (посвідчення) на право здійснення робіт із пестицидами й агрохімікатами.
7.4.5. Працівники, які виконують роботи з підвищеною небезпекою, а також роботи, де є потреба у професійному підборі, проходять попереднє спеціальне навчання й перевірку знань з питань охорони праці та пожежної безпеки, а також щорічну перевірку знань з питань охорони праці.
7.4.6. Підготовка працівників до виконання робіт із підвищеною небезпекою проводиться тільки в навчальних закладах (професійно-технічних училищах, навчально-курсових комбінатах тощо).
8. Санітарно-побутове забезпечення працівників
8.1. Для санітарно-побутового забезпечення працівників потрібно обладнувати спеціальні приміщення згідно з чинними будівельними та санітарними нормами й правилами і нормами технологічного проектування.
Не дозволяється використовувати санітарно-побутові приміщення не за призначенням.
8.2. Санітарно-побутові приміщення для працівників, зайнятих на виробництві, повинні відповідати вимогам СНіПСНиП 2.09.04-87 залежно від групи виробничих процесів.
8.3. Побутові приміщення можна розміщувати у прибудовах до виробничих будівель або в окремих будівлях. В окремих випадках, якщо це не суперечить санітарно-технічним, технологічним та протипожежним вимогам, допускається розміщення побутових приміщень у виробничих будівлях з урахуванням вимог СНіПСНиП 2.09.02*.
Побутові приміщення вибухопожежонебезпечних виробництв повинні розташовуватися в окремо розміщених будівлях чи на першому поверсі виробничого приміщення, але не ближче 20 м від приміщення вибухопожежонебезпечних виробництв або робіт.
Під побутовими приміщеннями і над ними не дозволяється розташовувати вибухопожежонебезпечні виробництва та склади легкозаймистих речовин.
8.4. На підприємствах повинні бути створені умови для дезінфекції, знепилення, знешкодження та прання спецодягу. Доставляти забруднений спецодяг потрібно в закритій тарі.
Приміщення для сушіння, знепилення й знешкодження спецодягу повинні відповідати вимогам СНіПСНиП 2.09.04-87.
8.5. Туалетні, душові та умивальні не можна розміщувати над приміщеннями управлінь, конструкторських бюро, приміщеннями для навчальних занять, громадського харчування, медпунктів, культурного обслуговування, громадських організацій, над приміщеннями для годування грудних дітей.
8.6. Душові повинні розміщуватися поруч із гардеробними. При душових слід передбачати переддушові приміщення й приміщення для переодягання, обладнані лавками з розрахунку 3 місця на кожну душову сітку. Розміщення душових і переддушових біля зовнішніх стін не дозволяється.
8.7. Душові кабіни мають бути обладнані індивідуальними змішувачами холодної й гарячої води з арматурою управління, розміщеною при вході в кабіну, а також полицями для банних засобів, ослінчиками для миття ніг і дерев’яними настилами.
8.8. Кількість душових повинна визначатися, виходячи з кількості людей у найбільш чисельній зміні, від 3 до 15 осіб на одну сітку, залежно від групи виробничих процесів, відповідно до СНіПСНиП 2.09.04-87.
8.9. Умивальні повинні розміщуватися поруч із гардеробними робочого одягу. В них повинні бути гачки для рушників і одягу; посуд для рідкого або полиці – для кускового мила. Кожний умивальник повинен бути обладнаний змішувачем із безперервною подачею гарячої і холодної води. Біля умивальника завжди мають бути мило, рушник (електрична сушарка).
8.10. Кількість кранів в умивальниках повинна визначатися, виходячи з кількості людей у найбільш чисельній зміні, від 7 до 20 чоловік на один кран, залежно від групи виробничих процесів (табл. 6 СНіПСНиП 2.09.04-87).
8.11. Відстань від робочих місць, розміщених в приміщеннях, до убиралень не повинна перевищувати 75 м, а від робочих місць на території підприємства -150 м.
8.12. При відсутності убиралень у приміщенні необхіднослід обладнатиати дворові убиральні з вигрібними ямами на відстані не ближче 25 м і не далі 200 м від приміщення.
8.13. Палити на території й у виробничих приміщеннях підприємств дозволяється тільки у спеціально відведених місцях, обладнаних урнами та ємкостями з водою і позначених відповідними знаками або написами.
8.14. На кожному підприємстві повинні бути виділені кімнати для паління, які розміщають суміжно з убиральнями чи приміщеннями для зігрівання працівників, але не ближче 20 м від приміщення з вибухопожежонебезпечними речовинами. Кімнати для паління повинні бути обладнані витяжною вентиляцією, а також урнами чи бачками з водою для недокурків.
8.15. Для працівників, які виконують роботу на відкритому повітрі чи в неопалюваних приміщеннях із температурою повітря на робочих місцях нижче +10оС, необхідно передбачати спеціальні приміщення для обігріву.
8.16. Площа приміщень для обігріву працівників визначається з розрахунку 0,1 м2 на одного працівника в найбільш чисельну зміну, але при цьому повинна бути не менше 18 м2 і не більше 40 м2. Приміщення забезпечуються лавками, столами, умивальниками та баками для гарячої й холодної кип’яченої води.
8.17. Працівники забезпечуються доброякісною питною водою. Температура води має бути не вище 20оС і не нижче 8оС. Автомати з газованою водою, фонтанчики, закриті бачки з фонтануючими насадками розміщуються у проходах виробничих приміщень, у приміщеннях для відпочинку, у вестибюлях та на робочих майданчиках поза будівлями. Відстань від робочих місць до місць знаходження питної води не повинна перевищувати 75 м.
8.18. Бачки для питної води повинні щільно закриватися. Щоденно бачки промивають і дезінфікують. Споживання сирої води як питної допускається тільки з дозволу органів санепіднагляду.
8.19. Працівники ковальської та інших гарячих дільниць окрім прісної води для пиття забезпечуються газованою підсоленою водою (з умістом до 5 г кухонної солі на 1 л води) із розрахунку 3-5 л води на одного працівника у зміну.
8.20. На підприємствах із кількістю працівників понад 300 осіб повинні передбачатися фельдшерські медпункти. Медпункти, як правило, розміщуються на першому поверсі. Вони повинні мати зручні під’їзди для санітарних автомобілів.
8.21. У побутових та інших приміщеннях природне й штучне освітлення повинно відповідати СНіПСНиП ІІ-4.
8.22. З метою створення належних побутових умов для механізаторів, тваринників і обслуговуючого персоналу у тракторних, овочевих бригадах і літніх таборах для тварин необхідно організовувати польові стани.
8.23. Будівництво польових станів повинно здійснюватися за затвердженими проектами.
8.24. Польові стани та їх приміщення повинні відповідати санітарно-гігієнічним вимогам і забезпечуватися засобами та інструкціями по наданню першої медичної допомоги.
8.25. Територія польового стану має бути озеленена, утримуватися в чистому стані і не захаращуватися. Відходи й сміття потрібно регулярно прибирати за межі території і знищувати.
8.26. Сміттєві ями й убиральні повинні розташовуватися не ближче 30 м від виробничих і житлових приміщень у місцях, що виключають забруднення водойм.
8.27. Польові стани повинні мати:
- лазню або душову;
- роздягальню із шафами для спецодягу й спецвзуття;
- приміщення для приготування і вживання їжі й відпочинку, із кип’ятильником і умивальником (біля умивальника повинні бути мило і рушник);
- убиральні.
8.28. Усі санітарно-побутові приміщення та інвентар, що в них знаходиться, повинні бути справними й утримуватися у належному санітарному стані.
9. Забезпечення працівників засобами колективного та індивідуального захисту
9.1. Засоби захисту працівників повинні відповідати ГОСТ 12.4.011.
9.2. Забезпечення засобами індивідуального захисту працівників здійснюється за рахунок власника відповідно до ДНАОП 0.00-3.01.
9.3. Вибір конкретного типу засобів захисту працівників повинен здійснюватися з урахуванням вимог безпеки для даного технологічного процесу або виду робіт.
9.4. Засоби індивідуального захисту (далі - ЗІЗ) потрібно застосовувати у тих випадках, коли безпека робіт не може бути забезпечена конструкцією обладнання, організацією виробничих процесів і архітектурно-планувальних рішень, засобами колективного захисту.
9.5. Засоби індивідуального захисту повинні мати інструкції, де вказане призначення, термін використання виробу, правила його експлуатації й зберігання.
9.6. Засоби колективного захисту працівників конструктивно повинні бути з’єднані з виробничим обладнанням або його елементами керування таким чином, щоб у разі потреби, спрацювала примусова дія засобу захисту.
Допускається використовувати засоби колективного захисту як елементи керування для включення й виключення виробничого обладнання.
9.7. Засоби колективного захисту працівників повинні бути розміщені на виробничому обладнанні або робочому місці таким чином, щоб постійно забезпечувати контроль його роботи, а також безпечне обслуговування й ремонт.
9.8. Робочий одяг і спецодяг повинні зберігатися окремо від особистого одягу працівників.
9.9. Виносити спецодяг з підприємства, а також віддавати його додому для прання не дозволяється. Власник організовує ремонт, прання, хімічну чистку, знешкодження та знезараження спецодягу централізовано. Прання проводиться у міру забруднення, але не рідше одного разу на 6 змін. Бавовняний одяг, який сорбує й утримує небезпечні й шкідливі речовини, підлягає щоденному пранню.
9.10. Спецодяг і спецвзуття, які були у використанні, можна видавати працівникам і службовцям тільки після їх прання, дезінфекції та ремонту.
9.11. При видачі працівникам ЗІЗ власник організовує навчання з правил користування ними і найпростішим методам перевірки їх справності.
9.12. Працівники, які під час роботи контактують із пестицидами, повинні бути забезпечені ЗІЗ з урахуванням властивостей препаратів, які застосовуються, відповідно до ДНАОП 0.03-1.121.82-98.
9.12.1. Підбір ЗІЗ і контроль за правильністю їх використання забезпечують особи, відповідальні за проведення робіт із пестицидами.
Комплект ЗІЗ - спецодяг, спецвзуття, рукавиці, рукавички, захисні окуляри, респіратори або протигази – повинен бути підібраний індивідуально та закріплений за кожним працівником на весь період роботи.
9.12.2. ЗІЗ повинні зберігатися в індивідуальних шафах у спеціально виділеному сухому, чистому приміщенні, що добре провітрюється. Забороняється зберігати ЗІЗ в одному приміщенні з пестицидами, брати додому, носити після роботи.
9.12.3. Розміри частин протигазів і респіраторів, які контактують з обличчям, підбираються з урахуванням розміру обличчя працівника. Припасування частини, яка контактує з обличчям, має забезпечити герметичність прилягання до обличчя й відсутність больових відчуттів при тривалому користуванні.
9.12.4. При використанні засобів захисту органів дихання слід враховувати час захисної дії фільтруючих пристроїв. Повинна бути забезпечена своєчасна заміна цих пристроїв відповідно до ГОСТ 12.4.122 та “Рекомендацій по застосуванню засобів захисту органів дихання під час роботи з отрутохімікатами і мінеральними добривами”. Поява запаху пестициду або іншої речовини, що застосовується, під маскою справного респіратора або протигаза свідчить про непридатність пристроїв, що фільтрують, і вимагає негайної їх заміни.
9.12.5. Під час роботи з малолеткими речовинами необхідно використовувати респіратори:
– при обпилюванні - типу ШБ-1, “Лепесток”, “У-2К”;
– під час обприскування - типу Ф-62Ш, “Астра”, “Кама”, РУ-60М, РУ-60МУ з відповідними патронами.
9.12.6. Під час роботи з леткими сполуками необхідно користуватися універсальними або протигазовими респіраторами типу РУ-60М або РПГ-67 із протигазовими патронами або фільтруючими протигазами. Для захисту від ртутєорганічних препаратів використовуються патрони марки “Г”; від хлор- і фосфороорганічних пестицидів - марки А і В; кислих парів і газів - марки В; аміаку, сірководню - марки КД.
9.12.7. Під час роботи з малотоксичними, середньотоксичними, в окремих випадках – високотоксичними пилоподібними речовинами повинен застосовуватися спецодяг із маркуванням захисних засобів за ГОСТ 12.4.103.
При контактуванні з розчинами повинен застосовуватися спеціальний одяг із маркуванням захисних засобів, виготовлений із спеціальних тканин із просоченням, а також додаткові ЗІЗ шкірних покровів - нарукавники із плівкових матеріалів, фартухи.
9.12.8. Під час фумігації приміщень, ручного обприскування рослин працівники повинні використовувати ізолюючі ЗІЗ шкірних покровів або спеціальний одяг з плівкових матеріалів.
Під час роботи з розчинами пестицидів для захисту рук необхідно використовувати гумові рукавички з трикотажною основою, що забезпечує проникність діючої речовини – не більше 10-4 г/м2, стійкість – не нижче 70% і ступінь детоксикації – не нижче 95 %. Для захисту ніг мають бути гумові чоботи з підвищеною стійкістю до дії пестицидів і дезінфікуючих засобів (ГОСТ 5375). Для захисту очей необхідно використовувати окуляри закритого типу “Г” (ТУ 381051-78) або герметичні захисні окуляри типу ПО-2.
9.13. Під час роботи з пилоподібними мінеральними добривами повинні використовуватися протипилові респіратори Ф-62Ш, “Астра-2”, “Лепесток” або універсальний респіратор РУ-60М.
9.14. Вибір ЗІЗ здійснюють відповідно до їх технічних характеристик, а також до фізичних, хімічних, токсичних, бактеріологічних та інших властивостей матеріалів (конкретно для кожного виду робіт і технологічних процесів).
9.15. Засоби індивідуального захисту необхідно підбирати за розмірами. Після закінчення роботи їх слід очистити (провітрити, висушити, знепилити) або знешкодити.
9.16. Під час роботи з азотними рідкими мінеральними добривами працівників потрібно забезпечувати фільтруючими протигазами з коробками типу КД, прогумованими фартухами й нарукавниками та гумовими рукавичками й чоботами за ГОСТ 5375. В аварійних ситуаціях необхідно застосовувати протикислотний костюм з умовним позначенням КК і кисневий прилад.
9.17. Для захисту рук під час роботи з твердими добривами потрібно застосовувати бавовняні рукавиці з плівковим покриттям.
9.18. Під час роботи з посудинами дьюара і рідким азотом працівники повинні одягати халати, захисні окуляри або щиток з органічного скла. Одяг повинен бути без кишень, штани (брюки) – без манжет і закривати верх взуття. Рукавиці повинні бути сухими і вільно одягатися на руки. Одяг має бути підібраний за зростом й розміром, повністю заправлений і застебнутий.
Робота без засобів індивідуального захисту не дозволяється.
10. Вимоги до організації й виконання виробничих процесів з підвищеним рівнем небезпеки
10.1. Вимоги при улаштуванні та експлуатації електроустановок сільськогосподарських споживачів
10.1.1. Електробезпека на сільськогосподарських підприємствах повинна відповідати вимогам ДНАОП 0.00-1.21, ДНАОП 0.00-1.29, ГОСТ 12.1.019, ГОСТ 12.1.030, ГОСТ 12.1.038, ГОСТ 12.2.007.0, ГОСТ 12.3.019, ГОСТ 12.3.002, ГОСТ 16556, ГОСТ 12.4.124 та ПУЕ.
10.1.2. Обслуговування діючих електроустановок, проведення в них оперативних переключень, організація й виконання ремонтних, монтажних, налагоджувальних робіт і випробувань здійснюється спеціально підготовленим електротехнічним персоналом. Електротехнічний персонал повинен входити до складу енергетичної служби підприємства, організації, установи.
10.1.3. Уведення в експлуатацію електроустановок дозволяється при наявності відповідного електротехнічного персоналу і призначеної особи, яка відповідає за електрогосподарство і має спеціальну підготовку.
10.1.4. Наказ або розпорядження про призначення відповідальної особи видається після перевірки знань правил та інструкцій, і присвоєння їй IV групи з електробезпеки - при експлуатації електроустановок напругою до 1000 В.
При наявності на підприємстві посади головного енергетика обов’язки особи, відповідальної за електрогосподарство даного підприємства, покладаються тільки на нього.
Власник невеликого підприємства, у штаті якого не передбачена посада електрика з числа ІТП, забезпечує експлуатацію електроустановок відповідно до чинних правил шляхом передачі їх згідно з договором спеціалізованій організації, що експлуатує ці електроустановки або утримує відповідний електротехнічний персонал на пайових засадах з іншими невеликими підприємствами. Власник може також вимагати від організації, якій він підпорядкований, призначення особи, відповідальної за електрогосподарство даного підприємства.
У всіх випадках на чолі персоналу, який обслуговує електроустановки групи невеликих підприємств, повинна бути особа, відповідальна за електрогосподарство, з числа електротехнічного персоналу (ІТП), яка зобов’язана забезпечити виконання вимог ПУЕ та ДНАОП 0.00-1.21.
10.1.5. Відповідальність за виконання вимог ПУЕ і ДНАОП 0.00-1.21 електротехнічним персоналом на кожному підприємстві визначається посадовими інструкціями й положеннями, затвердженими у встановленому порядку.
10.1.6. Особа, відповідальна за електрогосподарство підприємства, несе відповідаєльність також за підбір електротехнічного персоналу.
10.1.7. На кожну електроустановку в підприємстві, крім технічної документації з експлуатації, має бути затверджена проектна документація, акт здачі електроустановки в експлуатацію, паспорт на обладнання, апаратуру й прилади, виконавча схема електричних з’єднань, блокувань, сигналізації, розміщення, протоколи електричних випробувань, вимірів, налагодження окремих пристроїв, реле тощо.
10.1.8. Для захисту обслуговуючого персоналу від ураження електричним струмом всі електроустановки повинні відповідати вимогам по забезпеченню захисту від ураження електричним струмом за ПУЕ.
10.1.9. Відповідно до ПУЕ металеві частини електроустановок 380/220 В із глухозаземленим нульовим проводом, які можуть опинитися під напругою внаслідок порушення ізоляції, повинні заземлюватися з’єднанням з нульовим проводом мережі (занулення).
В цих електроустановках заземлення корпусів електрообладнання без з’єднання з нульовим проводом електромережі не допускається.
Заземлювати потрібно корпуси електрифікованих машин, електродвигунів, електрокотлів, електроводонагрівників, переносних електроприладів, металеві каркаси розподільних щитів, щитків і силових шаф, корпуси пускових апаратів, а також металеву освітлювальну й опромінювальну апаратуру, металеву оболонку кабелів і проводів тощо.
10.1.10. У приміщеннях житлових (гуртожитках) і громадських будівель необхідно зануляти металеві корпуси стаціонарних і переносних електроспоживачів, які відносяться до приладів I класу захисту. Нульові захисні провідники, які призначені для занулення металевих корпусів, повинні прокладатися від групових щитків (розподільних пунктів).
Заземлення влаштовується відповідно до вимог ПУЕ, ГОСТ 12.1.030.
Забороняється влаштування заземлювачів у місцях проходу людей і тварин, на вході у приміщення, на вигульних майданчиках і у дворах.
- Не допускається установлення вимикачів і запобіжників у проводах, які використовуються для захисного заземлення.
- Заземлений нульовий провід внутрішньої електропроводки повинен мати розпізнавальні позначення або розпізнавальне пофарбування.
- Надійність заземлення і його загальний стан повинні перевірятися шляхом заміру один раз на рік, а також після кожного капітального ремонту і тривалої перерви в роботі установки.
При виявленні відхилення опору заземлення від значень, вказаних у п. 1.7.62 ПУЕ, слід вжити заходів щодо приведення його до нормативних.
Зовнішній огляд стану заземлювальних провідників (шин) повинен проводитися один раз на 6 місяців, у вологих і особливо вологих приміщеннях - кожні 3 місяці.
При порушенні або несправності заземлювального пристрою установку негайно відключають для ліквідації несправності.
- Для приєднання пересувних і переносних струмоприймачів (зварювальні апарати, електродрилі тощо), які підлягають заземленню, можуть застосовуватися гнучкі проводи лише з додатковою жилою, укладеною в загальну зовнішню оболонку (гумову, пластмасову або іншу).
- Захист людей від ураження електричним струмом при експлуатації ручного електроінструменту, пересувних електроустановок, технологічного обладнання з кабельним живленням, приймачі електричної енергії яких (електродвигуни, пускозахисна апаратура, влаштування автоматики, опромінення й освітлення) установлені на самохідних або причіпних платформах, повинен забезпечуватися застосуванням пристроїв захисного відключення й занулення.
- Для живлення прожекторів і світильників повинна використовуватися напруга не більше 220 В за умови, що електропроводка й арматура розміщені на висоті не менше 2,5 м.
- У світильниках загального освітлення при висоті розміщення менше 2,5 м і в приміщеннях із підвищеною небезпекою - у приямках норій, завальних ямах і бункерах зернотоку – необхідно застосовувати на напругу не більше 42 В.
- Світильники з люмінесцентними лампами на напругу 127-220 В допускається встановлювати на висоті менше 2,5 м від підлоги за умови недоступності їх струмопровідних частин для випадкового доторкування.
- Для живлення світильників місцевого стаціонарного освітлення із лампами розжарювання повинні використовуватися напруги: у приміщеннях без підвищеної небезпеки - не вище 220 В і у приміщеннях з підвищеною небезпекою - не вище 42 В.
- Лампи розжарювання і люмінесцентні лампи місцевого й загального освітлення повинні мати абажури-відбивачі, що захищають очі працівників від осліплення. Застосування відкритих ламп без відбивачів не допускається.
- У приміщеннях із підвищеною вологістю, жарких і з хімічно активним середовищем застосування люмінесцентних ламп для місцевого освітлення допускається тільки в арматурі спеціальної конструкції.
- Для живлення ручних світильників у приміщеннях із підвищеною небезпекою та особливо небезпечних повинна застосовуватися напруга не вище
42 В.
У разі особливо несприятливих умов, коли можливість ураження електрострумом зростає від підвищеної вологості, тісноти, незручного положення працівника (у каналізаційному колодязі, цистерні, оглядовій ямі тощо), від зіткнення з великими металевими заземленими поверхнями, для живлення ручних світильників застосовують напругу не більше 12 В.
- Переносні світильники, призначені для підвішування, настільні, ті, що встановлюються на підлозі, тощо, прирівнюються при виборі напруги до світильників місцевого стаціонарного освітлення.
10.1.11. Для освітлювальної мережі напругою 12-42 В повинні застосовуватися трансформатори тільки з роздільними обмотками первинної й вторинної напруги. Один із виводів вторинної обмотки трансформатора й сердечник повинні бути заземлені.
10.1.12. Штепсельні з’єднання (розетки, вилки), що застосовуються в мережі з напругою 12-42 В, за своїм конструктивним виконанням повинні відрізнятися від звичайних штепсельних з’єднань, щоб запобігти включенню вилок на 12-42 В у штепсельні розетки на 127-220 В.
10.1.13. На повітряних лініях електропередач до 1 кВ відстань від проводів при найбільшій стрілі провисання до землі і проїжджої частини вулиці повинна бути не менше 6 м. Відстань від проводів до землі може бути зменшена у важкодоступній місцевості до 3,5 м і в недоступній місцевості (схили гір, скелі, стрімчаки тощо) – до 1 м.
У разі перетину непроїжджої частини вулиць відгалуженнями від повітряних ліній до уводів, відстань від проводів до тротуарів і пішохідних доріжок допускається зменшити до 3,5 м. При неможливості дотримання вказаної відстані повинна бути встановлена додаткова опора або конструкція на будинку.
10.1.14. Усі електродвигуни повинні мати відповідний захист від короткого замикання й перевантажень. Клемні коробки електродвигунів мають бути закриті. Експлуатація електродвигунів без захисних коробок не допускається.
10.1.15. На електродвигунах і механізмах, які приводяться ними в дію, фарбою повинні бути нанесені стрілки, які вказують напрям обертання двигуна механізму. На пускових пристроях повинні бути написи: “Пуск”, “Стоп” або “Вперед”, “Назад”. Біля всіх вимикачів (рубильників, магнітних пускачів тощо) і біля запобіжників, змонтованих на групових щитках, повинні бути написи, що вказують, до яких агрегатів вони відносяться.
10.1.16. Огляд, обслуговування й ремонт приймачів та споживачів електроенергії слід проводити тільки після відключення їх від електромережі. На засобах відключення електроенергії (вимикачі, запобіжники тощо) вивішується плакат “Не вмикати - працюють люди”.
10.1.17. В охоронних зонах електричних мереж без письмової згоди підприємств (організацій), у віданні яких знаходяться ці мережі, не допускаються:
- будівництво, капітальний ремонт, реконструкція або знесення будь-яких будівель і споруд;
- вантажно-розвантажувальні та меліоративні роботи;
- посадка та вирубка дерев і чагарників, розміщення польових станів, влаштування загонів для тварин, спорудження дротяних огорож, шпалер для виноградників і садів, а також проведення поливу сільськогосподарських культур;
- проїзд машин і механізмів, які мають загальну висоту з вантажем або без вантажу від поверхні дороги понад 4,5 м (в охоронних зонах повітряних ліній електропередачі);
- проведення земляних робіт на глибину більше 0,3 м, на орних землях на глибину понад 0,45 м, а також планування ґрунту (в охоронних зонах підземних кабельних ліній електропередач).
10.1.18. Захист від шкідливої й небезпечної дії статичної електрики здійснюється відповідно до ГОСТ 12.1.018 і ДНАОП 0.00-1.29.
10.1.19. Усі металеві й електропровідні неметалеві частини обладнання повинні бути заземлені незалежно від того, чи застосовуються інші заходи захисту від статичної електрики.
10.1.20. Приєднанню до контуру заземлення за допомогою окремого відгалуження (незалежно від наявності заземлення з’єднаних із ними комунікацій і конструкцій) підлягають:
- апарати, ємкості, агрегати, в яких здійснюється подрібнення, розпилювання, розбризкування продуктів;
- футеровані й емальовані апарати (ємкості);
- окремо розташовані машини, агрегати, апарати, не з’єднані трубопроводами із загальною системою апаратів і ємкостей.
Технологічне обладнання, встановлене на заземлених металевих площадках або підвалинах, додаткового під’єднання до контуру заземлення не потребує.
10.1.21. Резервуари і ємкості місткістю більше 50 м3, за винятком вертикальних резервуарів діаметром до 2,5 м, повинні бути приєднані до заземлювачів за допомогою двох заземлювальних провідників у діаметрально протилежних точках.
10.1.22. Автоцистерни пально-мастильних матеріалів та інших пожежонебезпечних рідин під час заповнення або спорожнення повинні бути приєднані до заземлювальних пристроїв.
Контактні пристрої для приєднання заземлюючих провідників від автоцистерн повинні бути встановлені за межами небезпечної зони.
Гнучкі заземлювальні провідники перерізом не менше 6 мм2 повинні бути постійно приєднані до металевих корпусів автоцистерн і мати на кінці струбцину або наконечник під болт не менше М10 для приєднання до заземлювального пристрою. При відсутності постійно приєднаних провідників заземлення автоцистерни має виконуватися інвентарними провідниками в такій послідовності: заземлювальний провідник спочатку приєднують до корпусу автоцистерни, а потім до заземлювального пристрою.
10.1.23. Відкривання люків автоцистерн і занурення в них шлангів повинно проводитися тільки після приєднання заземлювальних провідників.
10.1.24. Гумові або інші шланги з діелектричних матеріалів з металевими наконечниками, які використовуються для наливання рідин в автоцистерни та інші пересувні посудини й апарати, повинні бути обвиті мідним дротом діаметром не менше 2 мм (або мідним тросом перерізом не менше 4 мм2) із кроком витка не більше 100 мм. Один кінець дроту (або тросу) з’єднується паянням (або під болт) з металевими частинами продуктопроводу, другий - з наконечником шланга.
10.1.25. При використанні армованих шлангів або антистатичних рукавів їх не потрібно обвивати за умови обов’язкового з’єднання арматури або електропровідного гумового шару із заземленим продуктопроводом і металевим наконечником шланга.
Наконечники шлангів повинні виготовлятися з міді або металів, які не іскрять.
10.1.26. Для захисту працівників від ураження електричним струмом під час експлуатації електричних елементних водонагрівників:
- Корпус електричного елементного водонагрівника повинен бути зануленим (заземленим).
- У трубопроводах гарячої й холодної води мають бути ізолюючі вставки (гумовий, поліетиленовий шланг тощо), які повинні встановлюватися у відгалуженнях від магістральних ліній водопроводів до автонапувалок, електронагрівників та інших приймачів, зв’язаних з водопроводами.
Довжина вставки повинна бути не менше 1 м.
- Водонагрівникам, розташованим у приміщеннях із штучним або природним вирівнюванням потенціалів, не потрібна ізолююча вставка у трубопроводі гарячої води, якщо її розбір проводиться безпосередньо біля водонагрівника. При цьому корпус водонагрівника повинен мати надійне болтове з’єднання з пристроєм для вирівнювання потенціалів або металоконструкціями, які створюють природне вирівнювання потенціалів, що забезпечує напругу при дотику не більше 12 В.
- Водонагрівники, які забезпечують гарячою водою кілька приміщень, повинні мати ізолюючі вставки, якщо навіть в одному з них (із підвищеною небезпекою або особливо небезпечних щодо ураження електричним струмом) відсутнє природне або штучне вирівнювання електричних потенціалів. Трубопроводи в цьому приміщенні не повинні мати зв’язку із заземленими конструкціями і зануленим обладнанням. При неможливості дотримати вирівнювання потенціалів у місцях розбору води закладають металевий провідник у підлозі на відстані 1 м від водорозбірної труби і з’єднують його з трубопроводом, а також із близько розміщеним зануленим обладнанням.
- Елементні водонагрівники, які забезпечують гарячою водою душові, повинні мати ізолюючі вставки у відповідних трубопроводах. Душові кабіни і роздягальні необхідносл ід обладнувати пристроями вирівнювання потенціалів у вигляді металевої сітки з вічками розміром не більше 30х30 см, яку закладають у шар бетону на глибину 2-3 см від поверхні підлоги. Сітку необхідно з’єднати з трубами гарячої й холодної води, а також із каналізаційними трубами за допомогою зварювання.
Для запобігання дії крокової напруги при виході із зони потенціаловирівнюючої сітки (біля дверей душової) потрібно покласти дерев’яну решітку або гумовий килимок довжиною не менше 75 см.
- При розборі гарячої води безпосередньо біля водонагрівника, встановленого в приміщенні без пристрою вирівнювання потенціалів, необхідне місцеве вирівнювання потенціалів. Його здійснюють прокладанням у шарі бетонованої підлоги провідника, який розміщують по периметру установки на відстані 50 см від її фундаменту. Потенціаловирівнюючий провідник повинен мати надійне болтове з’єднання у двох точках із корпусом установки.
У приміщеннях із неструмопровідними підлогами місцеве вирівнювання потенціалів не потрібне. Корпус водонагрівника, крім занулення, потрібно додатково з’єднати сталевою шиною з повторним заземленням.
10.1.27. Для захисту працівників від ураження електричним струмом під час експлуатації трифазних електродних котлів:
- Електродні котли треба встановлювати в окремих приміщеннях, в яких допускається розміщення технологічного обладнання електрокотельні та пристроїв захисту й автоматики.
Не дозволяється використання котлів у виробничих приміщеннях іншого призначення, особливо небезпечних щодо ураження електричним струмом (приміщення для утримання тварин тощо).
- Електродні котли потрібно підключати через окремі трансформатори, але допускається підключення і безпосередньо до електромережі загального призначення напругою 380/220 В із глухозаземленою нейтраллю.
- Котли повинні мати захист від коротких замикань й перевантажень. Він виконується триполюсними автоматичними вимикачами. Допускається застосування інших апаратів, які діють на відключення.
- Корпус котла, підключеного до мережі 380/220 В із глухозаземленою нейтраллю, повинен бути занулений.
У приміщеннях особливо небезпечних та з підвищеною небезпекою, які мають технологічне обладнання, пов’язане з електродним котлом, необхіднослід влаштувати пристрій вирівнювання потенціалів або перевірити наявність природного вирівнювання, яке забезпечує в аварійному режимі напругу дотику не більше 12 В. При відсутності вирівнювання котел повинен мати захист від неповнофазних режимів.
- Електродні котли з ізольованим від землі корпусом необхідно закрити кожухом або огородити сіткою (відстань від корпуса не менше ніж 1 м, висота 1,7 м і вище). Технологічне й електричне обладнання електрокотельні потрібно встановлювати за межами огорожі. Сітка повинна бути занулена й забезпечена механізмом блокування, який відключає котел від електричної мережі при відкриванні двері огорожі.
- Трубопроводи теплової мережі приєднують до нульового проводу не менше ніж у двох точках, одна з яких повинна знаходитися в електрокотельні.
- У будівлях, теплопостачання яких здійснюється від електродних котлів, металеві трубопроводи різного призначення необхідно електрично з’єднувати між собою і зануляти.
- Під час проведення ремонтних робіт у тепловій мережі та під час ремонту котлів останні необхідно відключати від електричної мережі.
Допускається проводити ремонтні роботи на трубопроводах при включених електродних котлах за умови, що цілісність трубопроводів і захисного нульового проводу не порушується.
10.1.28. При експлуатації однофазних опалювальних електродних нагрівників напругою 220 В і нижче:
- Однофазні опалювальні електродні нагрівники необхідно встановлювати у сухих приміщеннях. У ванних кімнатах, санвузлах та інших приміщеннях, особливо небезпечних щодо ураження електричним струмом, установлення нагрівників не допускається.
- Однофазний електродний нагрівник необхідно включати в електричну мережу із глухозаземленою нейтраллю. Корпус його повинен бути занулений; поперечні перерізи захисного й робочого нульових проводів повинні дорівнювати поперечному перерізу фазного проводу.
- Захисний нульовий провід приєднують до повторного заземлення на вводі у будівлю.
- Приєднання захисного нульового та живильного проводів до однофазного нагрівника необхідно виконувати так, щоб їх неможливо було від’єднати без спеціального інструменту.
- Регулюючі тяги нагрівників повинні бути виготовлені з ізолюючого матеріалу або мати металевий зв’язок із зануленим корпусом.
- Для захисту потрібно використовувати автомати, які відключають нагрівник при перевантаженнях і коротких замиканнях. Підключення нагрівників за допомогою штепсельних розеток не допускається.
- Використання однофазних опалювальних електродних нагрівників для іншої мети, крім опалення, не дозволяється.
10.1.29. Під час експлуатації електричних калориферних установок:
- Електричні калориферні стаціонарні установки типу СФОА необхідно розміщувати в окремому приміщенні.
- Корпус калорифера повинен бути занулений.
- Огляд нагрівальних елементів дозволяється тільки після відключення калорифера від електричної мережі живлення.
- Металеві повітропроводи, якщо можливе стикання з ними людей або тварин, необхідно з’єднувати з металоконструкціями, зануленим технологічним обладнанням, що знаходиться у приміщенні, або з пристроєм вирівнювання електричних потенціалів.
- Пересувні електрокалориферні установки повинні мати пристрої для контролю за цілісністю нульового проводу або апарати захисного відключення