3.9. У вибухонебезпечних приміщеннях установка обладнання зв’язку допускається тільки у вибухозахищеному виконанні.
3.10. Засоби диспетчерського зв’язку повинні бути постійно діючими, а у випадку пошкодження — негайно ремонтуватися. Працездатність засобів зв’язку повинна перевірятися з періодичністю, встановленою інструкцією з експлуатації цих засобів.
XII. Виробнича санітарія
1. Загальні вимоги до об’єктів транспортування газу
1.1. На об’єктах МГ з можливим негативним впливом на довкілля повинні передбачатися регламентація ГДВ та ГДС відповідно до вимог Закону України «Про охорону атмосферного повітря», Основ законодавства України про охорону здоров’я, Водного кодексу, Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.99 № 465, ГОСТ 17.2.3.02-78 «Охрана природы. Атмосфера. Правила установления допустимых выбросов вредных веществ промышленными предприятиями».
1.2. Для об’єктів МГ встановлюються санітарно-захисні зони відповідно до вимог Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19.06.96 № 173, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.07.96 за № 379/1404 (ДСП 173-96).
1.3. В санітарно-захисній зоні між житловими районами і виробничими об’єктами допускається розміщувати об’єкти з меншим класом шкідливості за умови, що між об’єктами, які розміщуються, і житловими районами буде збережена необхідна санітарно-захисна зона.
Територія санітарно-захисної зони повинна бути упорядкована і озеленена.
1.4. Рівні забруднення приземного шару атмосфери на кордоні санітарно-захисних зон не повинні перевищувати ГДК населених місць за кожною шкідливою речовиною, яка застосовується в технологічному процесі на даному об’єкті.
1.5. Рівні виробничого шуму в населених пунктах на кордоні санітарно-захисних зон не повинні перевищувати значень, встановлених Санітарними нормами виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку ДСН 3.3.6.037-99, затвердженими постановою Головного державного санітарного лікаря України від 01.12.99 № 37 (далі — ДСН 3.3.6.037-99), ГОСТ 12.1.003-83 та нормативними документами.
2. Утримання виробничих і санітарно-побутових приміщень
2.1. Виробничі приміщення об’єктів МГ повинні відповідати вимогам, що передбачені проектом споруди, а також вимогам будівельних норм СН 433-79 «Инструкция по строительному проектированию предприятий, зданий и сооружений нефтяной и газовой промышленности» (далі — СН 433-79), ДБН В.2.5-28-2006, будівельних норм і правил СНиП II-12-77 «Защита от шума» (далі — СНиП ІІ-12-77), Державних санітарних норм виробничої загальної та локальної вібрації ДСН 3.3.6.039-99, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 01.12.99 № 39 (далі — ДСН 3.3.6.039-99), Санітарних норм мікроклімату виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042-99, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 01.12.99 № 42 (далі — ДСН 3.3.6.042-99), ДСН 3.3.6.037-99 та нормативних документів.
2.2. Санітарно-побутові приміщення та їх обладнання повинні відповідати вимогам СНиП 2.09.04-87 і відповідних санітарних норм. Керівництво газотранспортного підприємства (структурного підрозділу) зобов’язано забезпечити відповідність кількості санітарно-побутових приміщень і їх оснащеності умовам роботи та кількості працівників.
2.3. Режим праці і відпочинку працівників за наявності шкідливих виробничих чинників повинен відповідати вимогам колективного договору та нормативних документів.
2.4. Не дозволяється розвішувати для сушіння одяг та класти горючі матеріали на гарячі поверхні трубопроводів або технологічного обладнання. Для сушіння одягу і взуття повинні бути обладнані відповідні місця.
2.5. Працівник до початку роботи зобов’язаний перевірити стан свого робочого місця, справність обладнання, інструменту, матеріалів, ЗІЗ і ЗКЗ. У разі виявлення несправностей вжити заходів до їх усунення.
2.6. Проходи, виходи, сходові клітки, тамбури, коридори, запасні виходи, засоби пожежогасіння і аварійні склади не повинні захаращуватися. Не допускається влаштування комор, майстерень під маршами сходових кліток. Резервне обладнання, матеріали та інші цінності повинні складуватись у спеціально відведених приміщеннях або місцях.
2.7. Двері у приміщеннях повинні відкриватися в напрямку найближчих виходів назовні.
2.8. Входи до приміщень повинні мати двері, які щільно зачиняються та замикаються, засоби для економії тепла і попередження протягів і різких коливань температури у приміщенні.
2.9. Виробничі і побутові приміщення, території основних і допоміжних цехів і служб повинні постійно утримуватися в чистоті. Розлиті горючі продукти слід своєчасно прибирати, а забруднену ними територію — зачищати, видаляючи забруднений ґрунт. Не дозволяється очищення підлог та конструкцій за допомогою ЛЗР.
2.10. Вікна повинні мати пристрої для легкого і швидкого відкриття і закриття. Вікна, що розташовані під дахом виробничих приміщень, повинні бути обладнані дистанційним управлінням або майданчиками зі сходами для обслуговування віконних фрамуг.
2.11. Рівні звуку (шуму) і еквівалентні рівні звуку у виробничих приміщеннях і на території об’єктів не повинні перевищувати рівні шуму, встановлені ДСН 3.3.6.037-99 та ГОСТ 12.1.003-83.
2.12. Технологічне обладнання об’єктів МГ за своїми характеристиками повинно відповідати вимогам чинних санітарних норм.
2.13. Розташування обладнання та комунікацій у виробничих приміщеннях повинно забезпечувати безпеку їх обслуговування, ремонту і огляду.
2.14. Зони із рівнем звуку вище 85 дБА повинні бути позначені знаками безпеки. Працюючих в цих зонах адміністрація газотранспортного підприємства зобов’язана забезпечувати ЗІЗ. Не дозволяється перебування в зоні з рівнями звукового тиску, що перевищують 135 дБ в будь-якій з октавних смуг частот, що нормуються.
2.15. До приймання в експлуатацію об’єктів МГ у процесі їх пусконалагоджування повинні бути перевірені шумові характеристики встановленого обладнання і рівні звуку у приміщеннях об’єктів, на території проммайданчиків і на кордоні сельбищної (житлової) зони.
2.16. Методи вимірювання шуму на робочих місцях і шумових характеристик обладнання повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.1.028-80 «ССБТ. Шум. Определение шумовых характеристик источников шума. Ориентировочный метод» та ГОСТ 12.1.050-86 «ССБТ. Методы измерения шума на рабочих местах».
2.17. Якщо рівні звукового тиску на робочих місцях, у зонах обслуговування технологічного обладнання і на кордоні житлової зони перевищують значення, встановлені ДСН 3.3.6.037-99 та ГОСТ 12.1.003-83, необхідно провести експертне обстеження обладнання згідно з вимогами Порядку проведення огляду і вжити заходів для зниження шуму в умовах експлуатації, які передбачені СНиП II-12-77.
2.18. Рівень звуку у виробничих приміщеннях необхідно контролювати в плановому порядку, а також після капітального ремонту і реконструкції технологічного обладнання, зокрема систем вентиляції.
2.19. Рівні загальної технологічної вібрації, транспортної вібрації, локальної вібрації, що передається на руки працюючих у разі використання віброінструменту, не повинні перевищувати граничнодопустимих рівнів, встановлених ДСН 3.3.6.039-99 та ГОСТ 12.1.012-90 «ССБТ. Вибрационная безопасность. Общие требования».
2.20. Вібробезпечні умови праці повинні бути забезпечені:
а) застосуванням вібробезпечного обладнання та інструменту;
б) застосуванням засобів віброзахисту, що знижують вплив на працівників вібрації, на шляхах її поширення;
в) організаційно-технічними заходами (підтримка в умовах експлуатації технічного стану машин і механізмів на рівні, передбаченому технічною документацією на них; введення режимів праці, що регулюють тривалість впливу вібрації на працівників; вивільнення працівників з робочих місць із перевищенням допустимих рівнів вібрації тощо).
2.21. Рівні звукового тиску і вібрації підлягають перевірці із занесенням отриманих даних до паспорта санітарно-технічного стану умов праці.
2.22. У виробничих приміщеннях вміст шкідливих газів і пари у повітрі робочої зони не повинен перевищувати ГДК робочої зони.
2.23. Надходженню шкідливих речовин у приміщення і їх поширенню в робочій зоні необхідно запобігати шляхом раціонального розміщення об’єктів і організації виробничого процесу (герметизація, теплоізоляція, виведення ліній, що продуваються, за межі приміщення, виключення можливості розливу продуктів, якісна робота вентиляції і каналізації, контроль повітряного середовища тощо).
2.24. Виробничі приміщення повинні мати пристрої для провітрювання (кватирки, що відкриваються, у віконних рамах або ліхтарях). Площа і кількість кватирок, що відкриваються, визначаються проектом.
2.25. Освітленість робочих місць, проходів між обладнанням, містків, сходів, переходів, щитів управління і контрольно-вимірювальних приладів, улаштування робочого, у тому числі місцевого аварійного, евакуаційного освітлення, а також території проммайданчиків повинна відповідати вимогам ДБН В.2.5-28-2006. Прилади для освітлення та світильники, що встановлюються в робочих приміщеннях, повинні відповідати категорії пожежо-, вибухонебезпеки приміщення, підтримуватися у технічно справному стані і мати дистанційне керування.
2.26. У приміщеннях повинні бути вжиті заходи щодо максимального використання природного освітлення. Вікна в них повинні бути повністю засклені і утримуватися у чистоті.
2.27. Заходи з поліпшення умов праці і зниження впливу шкідливих виробничих чинників повинні бути включені у відповідні розділи комплексних заходів, спрямованих на доведення умов і безпеки праці до нормативних або підвищення існуючого рівня охорони праці.
2.28. Санітарно-побутові приміщення необхідно щодня прибирати і провітрювати. Роздягальні, душові та інші санітарно-побутові приміщення необхідно періодично дезінфікувати. Умивальники повинні бути забезпечені милом.
3. Промислово-санітарна лабораторія
3.1. У структурі газотранспортних підприємств може створюватись промислово-санітарна лабораторія.
3.2. Методи обстеження умов праці, що використовуються лабораторією, повинні відповідати чинним нормативним документам.
3.3. Лабораторія визначає санітарно-гігієнічні умови праці і охорони довкілля, видає практичні рекомендації з нормалізації і виключення впливу шкідливих і небезпечних виробничих чинників на працівників, населення і довкілля.
3.4. Лабораторія виконує плановий і аварійний контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони приміщень, проммайданчиків, території об’єктів, у санітарно-захисній зоні, а також за рівнем шуму, вібрації, освітлення, загазованості, стічними водами і очисними спорудами, за чистотою ґрунту, водоймищ, атмосферного повітря.
3.5. Лабораторія проводить санітарно-технічну паспортизацію умов праці.
4. Опалення, вентиляція та кондиціювання повітря
4.1. Системи опалення, вентиляції та кондиціювання повітря повинні забезпечувати у виробничих приміщеннях умови, які відповідають вимогам ДБН В.2.5-20-2001, СНиП 2.04.05-91, СН 433-79, ДСН 3.3.6.042-99 та інших нормативних документів.
4.2. Системи опалення, вентиляції та кондиціювання повітря приміщень будуються і реконструюються згідно з проектом.
4.3. Котельні установки, теплоутилізатори, теплові мережі повинні експлуатуватись згідно з вимогами «Правил техники безопасности при эксплуатации теплоиспользующих установок и тепловых сетей», затверджених Держенергонаглядом СРСР 15.06.72 (НПАОП 40.1-1.04-72), та інших нормативно-правових актів.
4.4. Приміщення із технологічними тепловиділеннями повинні бути обладнані черговими опалювальними пристроями для підтримання у приміщеннях температури не нижче ніж 5 °С під час зупинки на ремонт апаратури та обладнання.
4.5. У приміщеннях категорії А, Б і В за вибухопожежною та пожежною небезпекою опалювальні прилади систем водяного та парового опалення для забезпечення їх очищення повинні мати гладкі поверхні згідно з вимогами НАПБ А.01.001-2004.
4.6. Системи вентиляції та кондиціювання повітря повинні обслуговуватись працівниками, які пройшли навчання і перевірку знань з питань охорони праці та пожежної безпеки згідно з вимогами НПАОП 0.00-4.12-05, НАПБ Б.02.005-2003 та нормативних документів.
4.7. Відповідальним за безпечну експлуатацію систем вентиляції та кондиціювання повинен бути працівник із числа посадових осіб, призначений наказом уповноваженої особи газотранспортного підприємства (структурного підрозділу).
4.8. Не дозволяється вхід у вентиляційні камери особам, які не мають права обслуговування установок вентиляції та кондиціювання повітря, а також використання вказаних приміщень не за їх призначенням.
4.9. На обладнання з вентиляції та кондиціювання повітря повинні бути паспорт і журнал з їх експлуатації та ремонту.
4.10. Вентиляційні системи вибухонебезпечних приміщень, крім аварійних систем, повинні працювати безперервно, незалежно від перебування там працівників.
4.11. Не дозволяється об’єднання декількох вибухонебезпечних приміщень загальними повітроводами.
4.12. Для приміщення, де проводяться роботи із шкідливими речовинами першого і другого класів небезпеки (наприклад із ртуттю), вентиляційна система повинна бути окрема і не пов’язана з вентиляцією інших приміщень.
4.13. Аварійна витяжна вентиляція повинна автоматично включатись за умови вмісту вибухонебезпечних речовин у повітрі приміщення, який перевищує 10 % від НКГВ газоповітряної суміші,а також у разі утворення в повітрі робочої зони приміщення концентрації токсичних речовин, що перевищують ГДК. Ззовні приміщення, біля основного входу в нього, повинен бути пристрій для пускуаварійної витяжної вентиляції вручну.
4.14. Для зменшення шуму і вібрації вентиляційне обладнання повинно бути встановлено на шумо- та вібропоглинальну основу.
4.15. Взаємне розташування викидних та повітрозабірних шахт та об’єднання систем вентиляції для різних приміщень повинно виконуватись згідно з чинними нормами з урахуванням існуючих умов.
5. Водопостачання, виробнича та господарська каналізація
5.1. Питне і господарче водопостачання і каналізація об’єктів МГ повинні відповідати вимогам СНиП 2.04.01-85* «Внутренний водопровод и канализация зданий», СНиП 2.04.02-84* «Водоснабжение. Наружные сети и сооружения», СНиП 2.04.03-85 «Канализация. Наружные сети и сооружения», СН 433-79 та інших нормативних документів.
5.2. Норми витрат води на питні та господарчі потреби повинні відповідати санітарним нормам.
5.3. Не допускається об’єднання мереж господарчо-питного водопостачання з водопроводом, який подає воду не питної якості.
5.4. Адміністрація об’єкта зобов’язана забезпечити працівників питною водою згідно з вимогами Державних санітарних правил і норм «Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання», затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 23.12.96 № 383, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15.04.97 за № 136/1940 (ДСанПіН 383). Для тимчасового зберігання питної води повинні застосовуватись бачки з матеріалів, які відповідають санітарним вимогам (емальовані, алюмінієві, які легко очищуються і дезінфікуються), оснащені кранами типу фонтанчик з огородженням, яке перешкоджає дотику до крана ротом. Кришка бачка повинна зачинятись на замок та закриватись чохлом.
5.5. Працівники, які обслуговують питне водопостачання, повинні щорічно проходити медичний огляд.
5.6. Для відведення виробничих, дощових і побутових вод з території об’єктів МГ проектами повинні бути передбачені побудовані і задіяні системи каналізації згідно з чинними нормами.
5.7. На мережах виробничо-дощової каналізації повинні бути передбачені колодязі і гідравлічні затвори згідно з вимогами нормативних документів. Колодязі виробничої каналізації повинні бути постійно зачинені і промарковані.
5.8. Не дозволяється експлуатація каналізації з несправними або неправильно виконаними гідрозатворами і колодязями, а також без гідрозатворів.
5.9. Не дозволяється скидання у каналізацію токсичних речовин в концентрації і кількості, які перевищують відповідні санітарні норми. Для зливання токсичних речовин повинні бути встановлені спеціальні ємності і розроблена інструкція з їх нейтралізації і утилізації.
6. Заходи безпеки під час робіт із метанолом
6.1. Метанол є речовиною третього класу небезпеки згідно з вимогами ГОСТ 12.1.005-88.
6.2. На об’єктах МГ метанол дозволяється використовувати:
а) для попередження або ліквідації кристалогідратних пробок;
б) для оброблення привибійних зон газових і газоконденсатних свердловин;
в) у складі інгібітора корозії.
6.3. Під час робіт з метанолом необхідно керуватися вимогами цих Правил та санітарних правил СП 4132-86 «Общие санитарные правила при работе с метанолом», затверджених наказом заступника головного державного санітарного лікаря СРСР від 18.07.86 № 4132-86.
6.4. Відповідальними за безпечне використання метанолу є керівники газотранспортних підприємств і їх структурних підрозділів.
6.5. У газотранспортних підприємствах і структурних підрозділах повинні бути призначені посадові особи, відповідальні за безпечне виконання робіт з метанолом, проведення інструктажу з питань охорони праці працівникам, що працюють з метанолом, відповідно до вимог НПАОП 0.00-4.12-05.
6.6. Роботи з метанолом повинні виконуватися під керівництвом відповідальної особи, призначеної наказом керівника газотранспортного підприємства (структурного підрозділу).
6.7. Зливо-наливні операції з метанолом повинні виконуватись за закритою схемою.
6.8. З метою запобігання випадковому вживанню метанол повинен бути змішаний із одорантом у відношенні 1:1000 і гасом у відношенні 1:100 на 1000 л метанолу або одорантом у відношенні 1:1000 і барвником темного кольору, який добре розчиняється у метанолі, з розрахунку 2-3 л на 1000 л метанолу. Не дозволяється відпуск зі складу метанолу без змішання його із вказаними речовинами.
6.9. Працівники, які працюють з метанолом, повинні проходити щоквартальний повторний інструктаж з питань охорони праці відповідно до вимог НПАОП 0.00-4.12-05, стандартів газотранспортного підприємства та повинні бути ознайомлені під розписку з небезпечними властивостями метанолу.
6.10. Працівники, які працюють із метанолом, повинні забезпечуватися протигазом із фільтруючою коробкою марки А, прогумованим фартухом, гумовими чоботами, рукавицями і окулярами.
6.11. Не дозволяється отримувати, відпускати, транспортувати, використовувати і зберігати метанол разом із етиловим (винним) спиртом.
6.12. Не дозволяється використовувати трубопроводи, ємності, насоси, шланги та інші засоби, що застосовувались під час перекачування, зберігання або транспортування метанолу, для інших рідин.
6.13. Ємності для перевезення, зливання і зберігання метанолу та метанольні установки повинні бути зачинені на замок, опломбовані та мати знаки безпеки з зображенням черепа, схрещених кісток та написом: «Метанол-отрута», «Небезпечно для життя».
6.14. Під зберігання метанолу повинна бути забезпечена його цілодобова охорона.
6.15. Метанол зливають із цистерн у ємності за допомогою насоса або самопливом через герметичні шланги і трубопроводи. Трубопровід для зливання метанолу монтують із нахилом, що забезпечує повне його спорожнення.
Не дозволяється зливати метанол із цистерни відкритим способом або сифоном.
6.16. Після повного зливання метанолу із цистерни вона повинна бути промита водою об’ємом не менше ніж 2 м3до повного видалення запаху метанолу. Вода після промивання повинна бути видалена з цистерни повністю, а цистерна опломбована і передана представнику залізниці. Також повинні бути промиті насоси і зливні шланги.
6.17. Перед закачуванням метанолу у метанольну установку необхідно перевірити справність усіх її вузлів, фланцевих з’єднань, вентилів, запобіжних клапанів, манометрів тощо.
6.18. Пошкодження і несправності у метанольній установці повинні бути негайно ліквідовані (до закачування метанолу).
6.19. Ємність метанольної установки необхідно заливати повільно, не допускаючи її переповнення.
Метанол, залитий у ємність метанольної установки, повинен бути повністю злитий у газопровід.
Не дозволяється залишати метанол у ємності метанольної установки, крім метанольниць безперервної дії.
6.20. Після випорожнення і перекриття перекривної арматури метанольна установка (у неробочому стані) повинна бути під атмосферним тиском.
6.21. Обслуговування та охорона метанольних установок безперервної дії повинні виконуватись за спеціальними інструкціями.
6.22. У разі зливання метанолу двигун автомобіля повинен працювати на малих обертах. Не дозволяється застосовувати автомобілі із несправними іскрогасниками і системами електроживлення.
6.23. Після зливання метанолу із пересувної ємності вона повинна бути опломбована.
6.24. Не дозволяється продування метанолу із пересувної ємності в атмосферу.
6.25. Пересувна ємність, шланги, насоси, які повністю звільнені від метанолу, промиваються водою у кількості, що дорівнює подвійному об’єму їх порожнин.
6.26. На робочому майданчику метанольниці і на складі метанолу необхідно виконувати контроль повітря згідно з графіком. ГДК метанолу у повітрі робочої зони — 5 мг/м3.
6.27. Заливання метанолу у ємність і наступне зливання його у газопровід, стаціонарну або пересувну ємність виконується за розпорядженням головного інженера (заступника начальника) або диспетчера підрозділу і під контролем спеціально призначеного працівника із числа посадових осіб виробничого підрозділу.
Розпорядження про заливання метанолу може бути передано по телефону, але при цьому воно повинно бути зареєстровано у спеціальному журналі у диспетчера. У розпорядженні повинно бути вказано: кількість метанолу, яку потрібно залити; місце і спосіб його заливання; керівника робіт по заливанню.
6.28. Не дозволяється вхід на склад метанолу і виконання там робіт у разі відсутності охоронця або завідуючого складом (матеріально-відповідальної особи).