Методи формування штабелів у кожному випадку повинні визначатися відповідною технологічною картою. В окремих випадках дозволяється (під відповідальність завідувача складу) складування нових видів вантажів без технологічних карт, але з обов’язковим дотриманням усіх заходів безпеки залежно від характеристики вантажів. Під час робіт з небезпечними і шкідливими (вибухонебезпечними, легкозаймистими, агресивними, отруйними тощо) та іншими вантажами і речовинами з властивостями, що загрожують здоров’ю та життю працівників або негативно впливають на навколишнє природне середовище, а також у разі улаштування їх складів необхідно виконувати вимоги Правил безпеки при виробництві, зберіганні, транспортуванні та застосуванні хлору, затверджених наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 29.10.93 № 105 (ДНАОП 0.00-1.24-93), НАПБ А.01.001-2004, ГОСТ 12.1.004-91, ГОСТ 12.1.007-76* „ССБТ. Вредные вещества. Классификация и общие требования безопасности”, затвердженого постановою Державного комітету стандартів Ради Міністрів СРСР від 10.03.76 № 579 (із змінами та доповненнями), ГОСТ 12.3.010-82 „ССБТ. Тара производственная. Требования безопасности при эксплуатации”, затвердженого та введеного в дію постановою Державного комітету СРСР зі стандартів від 12.05.82 № 1893, ГОСТ 12.3.020-80 „ССБТ. Процессы перемещения грузов на предприятиях. Общие требования безопасности”, затвердженого та введеного в дію постановою Державного комітету СРСР зі стандартів від 29.04.80 № 1973 (із змінами та доповненнями), ГОСТ 19433-88 „Грузы опасные. Классификация и маркировка”, затвердженого та введеного в дію постановою Державного комітету СРСР зі стандартів від 19.08.88 № 2957.
У місцях зберігання і переробки небезпечних вантажів і речовин повинні бути встановлені плакати „Отруйні”, „Вогненебезпечні”, „Обережно” тощо, а також вивішені інструкції з охорони праці під час роботи з небезпечними вантажами і шкідливими речовинами.
Місця переробки небезпечних вантажів і речовин повинні бути забезпечені підтоварниками, прокладками, брезентом та іншими допоміжними матеріалами, такелажем, кріпильними виробами, дошками, знешкоджувальними речовинами (чистим гасом, хлорним вапном), обтиральним матеріалом, тирсою, піском, водою.
Ці речовини повинні бути розташовані у доступних місцях і в достатній кількості для негайного змиву і знешкодження небезпечних речовин у разі їх розливання, висипання, попадання на працівника або ліквідації аварійних ситуацій.
У разі зберігання небезпечних вантажів на відкритих майданчиках повинні бути влаштовані спеціальні навіси.
Усі небезпечні вантажі, що розміщуються на відкритих робочих майданчиках, а також на складах, повинні бути під охороною.
Небезпечні речовини повинні мати доброякісну тару, що відповідає вимогам діючих стандартів і забезпечує збереження речовин від ушкоджень, псування, висипання, розливання, випаровування, а також гарантує безпеку під час їх зберігання та транспортування.
На тарі (сулії, балоні, бочці тощо) має бути чітко написана назва речовини, що в ній зберігається.
Перед початком робіт з небезпечними вантажами відповідальний виконавець робіт повинен провести цільовий інструктаж працівників з дотримання правил охорони праці та пожежної безпеки під час виконання робіт. Роботи повинні виконуватися тільки після оформлення наряду- допуску.
Вивантаження із залізничних цистерн бензину, кислот та інших рідин, які не дозволяється зливати через нижній відвід, повинно бути механізованим.
Під час зливання або заправки автоцистерн паливними рідинами обов’язкове заземлення корпусу цистерн.
Для транспортування легкозаймистих і горючих рідин потрібно використовувати лише металеву тару з металевими герметичними пробками.
Склади з легкозаймистими рідинами і речовинами повинні бути обладнані блискавковідводами.
Вогненебезпечні та легкозаймисті рідини і речовини (бензин, гас, лаки, фарби тощо) повинні зберігатися в окремих складських приміщеннях.
Біля входу до складу, в якому зберігаються горючі рідини, має бути достатня кількість засобів пожежогасіння.
Не дозволяється в місці зберігання вогненебезпечних рідин виконувати роботи, що можуть призвести до іскроутворення і спалаху.
Під час зберігання на складі речовин, що виділяють пил, для запобігання утворенню вибухонебезпечних концентрацій пилу в повітрі необхідно накривати та максимально герметизувати місця утворення пилу, улаштовувати пиловідсмоктувальну вентиляцію.
Негашене вапно має зберігатися в закритих складах, забезпечених належною вентиляцією.
У цих складах не дозволяється встановлювати водяні та парові батареї обігрівання. Висота штабеля вапна, укладеного вручну, не повинна перевищувати 1,5 м, прохід між штабелями має бути не меншим 3 м.
Хлорне вапно має зберігатися в дерев’яних, добре закупорених бочках, що перебувають під навісом або у холодному приміщенні, забезпеченому надійною вентиляцією.
Для переміщення бочок і барабанів з хлорним вапном треба використовувати автомашини, електрокари тощо. Ручне перекочування їх не дозволяється.
Транспортування обпікаючих рідин (кислот, лугів та інших рідких хімікатів), що зберігаються у скляній тарі, повинно виконуватися на спеціально пристосованих ношах, візках, що забезпечують повну безпеку транспортування.
Навантаження і розвантаження обпікаючих рідин, а також встановлення тари з цими рідинами у транспортні пристосування повинні виконуватися двома вантажниками.
Не дозволяється транспортування, навантаження і вивантаження обпікаючих рідин за допомогою механічних підіймачів, за винятком ліфтів і шахтних підіймачів.
Сулії та інші скляні або керамічні посудини, в яких зберігаються або транспортуються рідкі небезпечні речовини, повинні бути упаковані в дерев’яні ящики, захисні грати або плетені корзини з прокладкою вільних проміжків м’яким пакувальним матеріалом (соломою, стружкою тощо).
Не дозволяється зберігати кислоти і луги на складах загального призначення та у підвальних приміщеннях.
Кислоти і луги необхідно зберігати в окремих приміщеннях, підлога яких має стік і виконана з негорючих матеріалів.
Не дозволяється зберігати азотну кислоту та її розчини в приміщеннях, де розміщуються займисті речовини.
Баки, цистерни і подібні ємності для зберігання агресивних рідин повинні мати щільні кришки та бути забезпечені місцевою витяжною вентиляцією.
Отруйні речовини слід зберігати в ізольованих сухих приміщеннях, обладнаних постійно діючою припливно-витяжною вентиляцією і примусовою вентиляцією на випадок аварії. Підлога має бути цементною, бетонною або викладеною плиткою, а стіни на висоту2м повинні бути пофарбовані масляною фарбою або викладені керамічною плиткою тощо.
Приміщення для зберігання отруйних речовин повинні бути забезпечені засобами для знешкодження, дегазації отрути, засобами особистого захисту працівників (протигазами, кисневими приладами), аптечкою для надання першої допомоги та телефонним зв’язком.
Рідкий хлор і аміак, що застосовуються для дезінфекції води, повинні надходити від заводів-постачальників у стальних балонах, бочках або залізничних цистернах.
Внутрішнє улаштування складів хлору і аміаку має бути виконане згідно з відповідними чинними санітарними нормами.
Склади зберігання рідкого хлору і аміаку повинні мати ручні хімічні вогнегасники в кількості не менше двох на кожен вихід.
Біля складу з хлором у дворі має бути влаштована ємність глибиною 2 м і діаметром 1,5 м, заповнена розчином вапна.
Ємність повинна мати підвід води, водонепроникні дно і стіни.
На складах зберігання рідкого хлору і аміаку біля входу, а також у підсобних приміщеннях складів слід встановити відра з розчином гіпосульфіту з содою і мати запас обтирального матеріалу і марлевих пов’язок.
Перед входом працівників у приміщення складу з рідким хлором потрібно попередньо через кватирку контрольного ліхтаря з’ясувати наявність у повітрі приміщення вільного хлору та його концентрацію за допомогою газоаналізатора або спеціальних лакмусових папірців.
Якщо виявиться значна концентрація хлору в приміщенні складу, то склад потрібно провентилювати; з приміщення повинні бути видалені балони або бочки, що протікають.
Дегазація приміщень складу і забруднених хлором місць повинна проводитись розчином гіпосульфіту та соди за допомогою гідропульта. Вхід працівників до складу допускається лише в надягнутих протигазах.
Приміщення для зберігання, фасування і розливання хлору й аміаку повинні бути обладнані постійно діючою й аварійною механічною витяжною вентиляцією з природним припливом повітря, а також індикаторами або автоматичними засобами сигналізації наявності в повітрі цих приміщень отруйного газу.
У разі виявлення отруйних випарів, газів, висипання або проливання шкідливих речовин роботи треба негайно припинити. Ділянка, на якій було розсипано або пролито шкідливу речовину, має бути знешкоджена нейтралізуючими речовинами, а в разі необхідності повинні бути виконані протипожежні заходи.
Такелаж, що стикався з отруйними речовинами, має бути ретельно очищений і промитий. Цей такелаж не повинен застосовуватись для інших вантажів.
Трюм, вагон, автомашина, робочий майданчик, склад та інші місця, де проводилась переробка небезпечних вантажів і шкідливих речовин, повинні бути піддані ретельній механічній та санітарній обробці у спеціально відведеному безпечному місці.
Не дозволяється контакт кисню з речовинами і матеріалами, що утворюють горючі суміші з підвищеною вибухо- і пожежонебезпекою.
15 ВИМОГИ ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКИ 15.1 Загальні вимоги
Улаштування, утримання, експлуатація і обслуговування електричних установок та електричних мереж берегових рибообробних підприємств повинні відповідати вимогам Правил улаштування електроустановок (ПУЕ), Правил будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21.06.2001 № 272 (ДНАОП 0.00-1.32-01), ДНАОП 0.00-1.21-98, Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів (ПТЕЕС), Правил захисту від статичної електрики, затверджених наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 22.04.97 № 103 (ДНАОП 0.00-1.29-97), ГОСТ 12.1.030-81, Державних санітарних норм і правил при роботі з джерелами електромагнітних полів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 18.12.2002 № 476, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 13.03.2003 за № 203/7524 (ДСН 3.3.6.096-2002).
Обслуговування діючих електроустановок, організація і виконання ремонтних, монтажних або налагоджувальних робіт та випробувань мають здійснюватися спеціально підготовленим електротехнічним персоналом, який має відповідну групу допуску з електробезпеки відповідно до вимог ДНАОП 0.00-1.21-98, підтверджену посвідченням.
Кваліфікація осіб оперативного персоналу, що одноосібно обслуговує електроустановки напругою вище 1 кВ, та старших по зміні або бригаді, закріпленій за даною електроустановкою, повинна бути не нижче IV групи, а для електроустановок напругою до 1 кВ - не нижче ІІІ групи з електробезпеки.
Включення і відключення магістральних або живильних ліній електромережі повинно виконуватися тільки електротехнічним персоналом. Лінії, що живлять окремі електроприймачі чи групи, можуть включатися та відключатися персоналом, який обслуговує ці електроприймачі.
У приміщенні чергового персоналу, що обслуговує електроустановки, повинні бути вивішені правила надання першої допомоги потерпілим від електричного струму та у разі інших нещасних випадків.
Електробезпека
Виконання та ступінь захисту електродвигунів, пускової та захисної апаратури, електроосвітлювальної апаратури та електромереж повинні відповідати класу зони за ПУЕ та Переліком категорій і класів зон за вибухо-, вибухопожежо- та пожежонебезпечністю об’єктів рибного господарства, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 07.02.2001 № 17, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України
14.09.2001 за № 821/6012 (НАПБ В.06.016-2001/400), мати апаратуру захисту від струмів короткого замикання та інших аварійних режимів.
На підприємствах повинен бути забезпечений захист кабельних ліній від механічних пошкоджень, корозії, вібрації та перегріву.
У разі наближення грози необхідно припинити всі роботи на повітряних лініях і у відкритих розподільних пристроях, а в закритих розподільних пристроях - роботи на уводах і комутаційній апаратурі, яка приєднана до повітряних ліній.
Електропроводка й арматура силової та освітлювальної мережі у виробничих приміщеннях мають бути надійно ізольовані і захищені від впливу високої температури, механічних пошкоджень і хімічної дії.
Експлуатацію електрозахисних засобів, що застосовуються під час експлуатації та ремонту електроустановок, необхідно здійснювати згідно з вимогами Правил експлуатації електрозахисних засобів, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 05.06.2001 № 253 (ДНАОП 1.1.10-1.07-01).
Захист від статичної електрики необхідно проводити згідно з вимогами ДНАОП 0.00-1.29-97.
З’єднання приладів, апаратів та двигунів з проводами повинно бути надійно ізольоване і не спричиняти недопустимих місцевих перегрівань.
Під час виконання роботи поблизу відкритих струмоведучих частин електричних пристроїв підлога повинна бути обладнана дерев’яними щитами, решітками, покритими гумовими або діелектричними килимками. Знімати огородження струмоведучих частин, що перебувають під напругою, не дозволяється.
Пускову апаратуру необхідно розміщувати безпосередньо поблизу електродвигунів та робочих місць; у разі застосування кнопкових станцій необхідно захищати їх від випадкових включань; розподільне, електросилове й освітлювальне обладнання, а також окремі пускові прилади слід розміщувати в безпечному і зручному для обслуговування місці.
Для живлення переносних і пересувних електроприймачів слід застосовувати шнури і гнучкі кабелі з мідними жилами, спеціально призначені для цієї мети, з урахуванням можливих механічних впливів.
Згідно з пунктом 1.7.46 ПУЕ все електрообладнання (корпуси електричних машин, апаратів, світильників, розподільних пристроїв, металеві корпуси пересувних та переносних електроприймачів тощо) повинне мати надійне захисне заземлення або занулення.
Вимірювання опору ізоляції заземлення, перевірка ланцюга між заземлювачами та заземлювальними елементами та інші випробування електроустановок повинні проводитися в обсязі та з періодичністю, вказаними в ПТЕЕС і ДНАОП 0.00-1.21-98.
Постійні заземлювальні пристрої повинні відповідати вимогам ПУЕ і мати паспорт, у якому містяться схема заземлення, основні технічні та розрахункові величини, дані результатів оглядів і випробувань.
Розподільні пристрої повинні мати чіткі написи, що вказують призначення окремих ланцюгів і панелей.
Струмоведучі частини пускорегулювальних і захисних апаратів повинні бути захищені від випадкових дотиків. У спеціальних приміщеннях (електромашинних, щитових, станціях управління тощо) допускається відкрите, без захисних кожухів, встановлення апаратів.
Двері розподільних пристроїв повинні замикатися на ключ.
На приводах комунікаційних апаратів повинні бути чітко вказані положення „Включено” та „Відключено”.
Плавкі вставки запобіжників повинні бути калібровані із зазначенням на клеймі номінального струму вставки. Застосування саморобних некаліброваних плавких вставок не дозволяється.
Запобіжні огляди та ремонти електричних мереж і ліній повинні виконуватися для приміщень з нормальною вологістю не рідше1разу на6місяців, а для сирих приміщень та високовольтних повітряних ліній (ПЛ) не рідше 1 разу на 3 місяці.
Перевірка електродвигунів і пускової апаратури повинна виконуватись одночасно з перевіркою приводних механізмів, але не рідше1разу на6місяців.
Приєднання до електричної мережі ручних переносних інструментів необхідно здійснювати згідно з вимогами ДНАОП 0.00-1.21-98 та ГОСТ 12.2.013.0-91 „ССБТ. Машины ручные электрические. Общие требования безопасности и методы испытаний”, затвердженого та введеного в дію постановою Державного комітету стандартизації та метрології СРСР від 30.09.91 № 1563.
Ручні електричні машини (інструмент) та допоміжне обладнання до них підлягає періодичній перевірці не менше одного разу на6 місяців згідно з ГОСТ 12.2.013.0-91.
Блискавкозахист будівель і споруд підприємств повинен виконуватися згідно з вимогами „Инструкции по устройству молниезащиты зданий и сооружений” (далі - РД 34.21.122-87).
Вимоги безпеки під час робіт з акумуляторами
Ремонт і заряджання акумуляторних батарей потрібно проводити в окремих приміщеннях, оснащених відповідним устаткуванням, приладами, пристроями та інструментом.
Усі роботи з кислотою, лугом і свинцем повинен проводити спеціально навчений персонал.
Для переміщення акумуляторних батарей на території та у приміщеннях підприємства необхідно користуватися спеціальними візками, платформа яких унеможливлює падіння батарей.
Під час перенесення вручну малогабаритних акумуляторних батарей необхідно використовувати пристрої (захвати) і додержуватись застережних заходів, щоб уникнути обливання електролітом.
Усі посудини з кислотою, лугом, дистильованою водою і нейтралізуючим розчином повинні мати відповідні написи.
Готувати кислотний електроліт необхідно у спеціальних посудинах (керамічних, пластмасових), при цьому слід спочатку налити дистильовану воду, а потім до неї доливати тонким струменем кислоту.
Акумуляторні батареї, що встановлюються для заряджання, повинні з’єднуватись між собою тільки проводами з наконечниками, які щільно прилягають до клем батарей і унеможливлюють іскріння.
Приєднання акумуляторних батарей до зарядного пристрою і від’єднання їх повинно проводитися тільки за умови виключеного зарядного обладнання.
Контроль за станом заряджання повинен здійснюватись за допомогою спеціальних приладів (термометра, навантажувальної вилки, ареометра тощо). Перевіряти акумуляторну батарею коротким замиканням не дозволяється.
Заряджання акумуляторних батарей повинно проводитися тільки у разі відкритих пробок і включеної вентиляції.
Припливно-витяжна вентиляція зарядної повинна включатися перед початком заряджання батарей і відключатися після повного видалення газів, але не раніше ніж через 1,5 години після закінчення заряджання.
Вентиляція зарядного відділення повинна блокуватися із зарядним пристроєм так, щоб зарядний струм не подавався до акумуляторних батарей у разі, якщо вентиляція не працює.
Для огляду акумуляторних батарей необхідно користуватися переносними світильниками у вибухобезпечному виконанні напругою не більше 42 В.
Спільно зберігати та заряджати кислотні та лужні акумуляторні батареї в одному приміщенні не дозволяється.
В акумуляторній дільниці повинні бути умивальник, мило, вата в упаковці, рушник і закриті посудини з нейтралізуючим кислоту розчином питної соди (5-10 % концентрації для шкіри тіла і 2-3 % концентрації для очей).
Під час експлуатації лужних акумуляторів нейтралізуючим розчином повинен бути розчин борної кислоти (5-10 % концентрації для шкіри тіла і 2-3 % концентрації для очей).
У разі попадання кислоти або лугу:
на відкриті частини тіла необхідно негайно промити ці ділянки тіла нейтралізуючим розчином, а потім водою з милом;
в очі необхідно промити їх нейтралізуючим розчином, потім водою і негайно звернутися до лікаря.
Електроліт, що пролився на стелаж чи верстат, необхідно витерти ганчір’ям, змоченим у10% нейтралізуючому розчині, а пролитий на підлогу - спочатку посипати тирсою, зібрати її, а потім це місце змочити нейтралізуючим розчином і протерти насухо.
На вхідних дверях в акумуляторну дільницю необхідно прикріплювати знаки безпеки „Курити заборонено”, а на дверях зарядного відділення - „Вхід заборонено”, „Користуватися відкритим вогнем заборонено”.
У приміщеннях акумуляторної дільниці не дозволяється зберігати продукти харчування і приймати їжу.
16 ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ДО ВЛАШТУВАННЯ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ СИСТЕМ АВТОМАТИЗАЦІЇ І СИГНАЛІЗАЦІЇ 16.1 Загальні вимоги
Монтаж і експлуатація систем контролю та автоматизації виробничих процесів на рибообробних підприємствах повинні виконуватися з урахуванням вимог „Инструкции по проектированию электроустановок, систем автоматизации технологического оборудования” (ВСН 205-84),
ДБН В.2.5-13-98 „Інженерне обладнання будинків і споруд. Пожежна автоматика будинків і споруд”, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 28.10.98 № 247, НАПБ А.01.001-2004, СНиП 3.05.07-85 „Системы автоматизации”, затверджених постановою Державного комітету СРСР у справах будівництва від 18.10.85 № 175 (із змінами та доповненнями), ПУЕ, ВНТП 03-86 і
ВНТП 35-86.
Перевірку, випробування контрольно-вимірювальних приладів та автоматичних пристроїв потрібно проводити згідно з державним стандартом України „Державні випробування засобів вимірювальної техніки. Основні положення, організація, порядок проведення і розгляду результатів” (ДСТУ 3400-2000).
Система електроживлення КВПіА повинна забезпечувати необхідну надійність живлення, належну якість електроенергії, зручність і безпеку експлуатації.
Конструкція, виконання, спосіб установлення і клас ізоляції приладів, апаратів та інших засобів автоматизації повинні відповідати умовам навколишнього середовища і номінальній напрузі мережі.
Для живлення КВПіА повинні використовуватися цехові розподільні щити, до яких не підключене різкозмінне навантаження (потужні електродвигуни, електропечі тощо).
Оперативні та неоперативні щити (пульти) в зовнішніх установках повинні встановлюватися в спеціальних щитових приміщеннях (операторських, диспетчерських, апаратних тощо).
Щитові приміщення не повинні розташовуватися над виробничими приміщеннями категорій А, Б, під і над вентиляційними камерами виробничої вентиляції, під душовими та санвузлами.
Підлога у щитових приміщеннях повинна бути неелектропровідною. Під час ремонту електроапаратури щитів на підлозі перед ними обов’язково повинен бути діелектричний гумовий килимок.
Не дозволяється вводити в щитові приміщення пожежні водопроводи і розташовувати в них шафи для пожежних кранів та рукавів. Як засіб пожежогасіння у цих приміщеннях треба застосовувати вуглекислотні та порошкові вогнегасники.
У щитових приміщеннях необхідно забезпечувати нормальне освітлення всіх деталей щитів і пультів, яке не повинно утворювати відблиск на шкалах приладів. Повинно бути передбачено робоче й аварійне освітлення.
Ширина проходів обслуговування перед щитами і позаду щитів (якщо є такий прохід), встановлених у виробничих приміщеннях, повинна бути не менше 0,8 м. Ця відстань повинна обчислюватися: від відкритих на 90° дверей у разі кута відкривання дверей захищених щитів 90°-110°; від корпуса щита - у разі кута відкривання дверей 170°.
Захищені щити із внутрішнім проходом довжиною понад 1,2 м повинні мати два виходи.
У разі встановлення відкритих щитів у щитових приміщеннях необхідно додержуватися таких вимог: