менше10м від місця зварювання;
використовувати захисний щиток з фільтром;
заземлювати зварювальні агрегати, зварювальні плити, столи та ізольовані деталі, які зварюють;
вимикати електрозварювальну установку після закінчення роботи або під час тимчасового відлучення.
Приєднання та від’єднання від мережі електрозварювальних установок повинно виконуватися електриком (електрослюсарем).
Перед приєднанням електрозварювальної установки необхідно провести її зовнішній огляд і переконатися у справності установки. Особливу увагу потрібно звернути на стан контактів та заземлювальних провідників, справність ізоляції робочих проводів, наявність і справність захисних засобів. У разі виявлення будь-яких несправностей зварювальну установку включати не дозволяється.
Електрозварювальну установку перед приєднанням до електромережі необхідно в першу чергу заземлити, а під час роз’єднання спочатку від’єднати установку від електромережі, а потім зняти заземлення.
Довжина проводів від електромережі до зварювальної установки не повинна перевищувати10м. Ізоляція проводів повинна бути захищена від механічних пошкоджень.
Переміщувати електрозварювальну установку дозволяється тільки після від’єднання її від електромережі.
Лещата електрозварника, що встановлені на заземленому металевому столі, повинні мати індивідуальне заземлення.
Конструкція та технічний стан електродотримача повинні забезпечувати надійне кріплення та безпечну зміну електрода. Рукоятка електродотримача повинна бути виготовлена з діелектричного вогнестійкого матеріалу.
З’єднання зварювальних проводів слід виконувати гарячою пайкою, зварюванням або за допомогою гільз з гвинтовими затискачами. З’єднання закруткою не дозволяється. Місце з’єднання повинно мати надійну ізоляцію, гільзи із затискачами обов’язково замкнуті в колодку з матеріалу, що не б’ється, а головки затискних гвинтів утоплені в тіло колодки.
Приєднання проводів до електродотримача та зварювального виробу повинно здійснюватися механічними затискачами або методом зварювання. У разі зварювального струму понад 600 А підвідний провід повинен приєднуватися до електродотримача, обминаючи його рукоятку.
У кабінах для зварювання та на робочих місцях зварників повинні бути штативи для укладання на них електродотримачів під час нетривалої перерви у роботі.
Під час проведення електрозварювальних робіт необхідно використовувати флюси, електродну проволоку, електродні покриття, захисні гази та зварювальні матеріали, які в процесі зварювання не виділяють шкідливих речовин або виділяють їх у такій кількості, що концентрація шкідливих речовин у повітрі не перевищує граничнодопустимої, передбаченої чинними санітарними нормами, затвердженими в установленому порядку.
У разі проведення електрозварювальних робіт в умовах низьких температур (нижче мінус 20 °С) мають бути забезпечені умови, що відповідають вимогам чинних будівельних норм і правил.
Метал у місцях зварювання повинен бути сухим, очищеним від бруду, мастил, окалини, іржі та фарби.
Не дозволяється виконувати електрозварювальні роботи:
поблизу горючих і вибухонебезпечних матеріалів на відстані менше 5 м;
на обладнанні та виробах (котлах, балонах), що перебувають під тиском;
на тарі (бочках, посудинах) з-під горючих речовин, що може загорітися
або вибухнути.
Особливої обережності необхідно дотримуватися під час виконання електрозварювальних робіт:
у мокрих і сирих приміщеннях;
у замкнених просторах (бункерах, камерах, колодязях, котлах, трубах тощо), що виконуються зварником під контролем наглядача, який перебуває поза них і тримає кінець каната, причеплений до запобіжного пояса електрозварника;
у місцях з обмеженими проходами в оточенні металевих заземлених конструкцій;
у разі стомлення, знервованого стану електрозварника, перебування його в мокрому одязі та взутті тощо.
Під час електрозварювальних робіт не дозволяється:
проведення ремонту електрозварювальних установок, що перебувають
під напругою;
робота електрозварників і підсобних робітників без ЗІЗ;
залишення включених електрозварювальних установок після закінчення роботи або в разі тимчасової відсутності електрозварника на робочому місці;
використання як зворотних проводів труб, рейок та інших випадкових металевих предметів;
установлення зварювальних трансформаторів зверху дроселів;
використовування проводів з пошкодженою ізоляцією.
Під час газополум’яних робіт на свіжому повітрі в дощову, снігову погоду та в разі вітру робоче місце повинно бути захищене від дії атмосферних опадів і вітру.
Дерев’яні стіни і двері, розміщені ближче 5 м від газозварювальних і газорізальних постів, повинні бути обштукатурені або оббиті листовим азбестом чи листовою сталлю в замок по повсті, змоченій у глиняному розчині.
Газополум’яні роботи (зварювання, різання, газова виплавка дефектів металу і нагрівання виробів) повинні проводитись на віддалі не менше 10 м від переносних генераторів, 1,5 м - від газопроводів, 3 м - від газорозбірних постів під час ручних і 1,5 м - під час машинних робіт у разі, коли полум’я та іскри направлені в бік, протилежний джерелам живлення газами. У разі направлення полум’я та іскор у бік джерел живлення газами повинні бути вжиті заходи до захисту від іскор чи дії полум’я шляхом установлення металевих ширм.
Двері газогенераторної мають бути оббиті негорючим матеріалом і відкриватися тільки назовні.
Ручні різаки, пальники, редуктори, шланги, що перебувають в експлуатації, повинні бути закріплені за певними робітниками і видаватися працівникам у справному стані. Експлуатація апаратури, що має нещільності, не дозволяється.
Проводити ремонт пальників, різаків, вентилів балонів та іншої апаратури на робочому місці газозварників не дозволяється. Несправна апаратура повинна ремонтуватися у спеціалізованій майстерні.
Не дозволяється користуватись під час обслуговування ацетиленових генераторів сталевими інструментами, що можуть викресати іскру. Усі інструменти (ключі, молотки, зубила, лопати, скребачки, ломики) повинні виготовлятися з латуні, дерева та інших матеріалів, які не утворюють іскри під час удару, за винятком міді та її сплавів, які містять понад 70 % міді.
Не дозволяється чистити, збирати і розбирати переносний ацетиленовий газогенератор безпосередньо у виробничих приміщеннях або на місці зварювання.
Курити біля газогенератора не дозволяється.
Зарядка газогенераторів повинна проводитися в гумових рукавицях, не можна брати карбід кальцію оголеними руками.
До генератора повинен засипатись карбід кальцію тільки того розміру, який передбачено для даного типу генератора. Не дозволяється проштовхування карбіду у воронку за допомогою залізних прутків, які можуть викликати іскру та вибух.
Газогенератор або редуктор, які замерзли, необхідно відігрівати гарячою чистою водою (без ознак наявності жиру) або парою, але ні в якому разі не можна користуватись відкритим вогнем. Температура води в генераторі не повинна перевищувати 50° С.
Щоб запобігти вибуху, необхідно запобігати попаданню на кисневий балон і вентиль жиру або мастила.
Кисневі й ацетиленові балони, які живлять пости, повинні встановлюватись у вертикальному положенні в спеціальних стояках і міцно кріпитися до них хомутами або ланцюгами. На стояках повинні бути навіси, які охороняють балони від попадання в них мастила. Балони повинні розміщуватись на віддалі не ближче10м від джерел з відкритим полум’ям і не ближче1м від приладів центрального опалення.
Під час роботи на непостійних робочих місцях кисневі й ацетиленові балони повинні бути закріплені в спеціальних стояках або на візку, а в літній час захищені від нагрівання сонячним промінням.
Приєднання кисневого редуктора до балона має проводитись спеціальним ключем, який міститься у зварника (газорізальника). Підтягування накидної гайки редуктора в разі відкритого вентиля балона не дозволяється.
Для відкривання вентиля ацетиленового балона і для закріплення на ньому редуктора працівник повинен бути забезпечений спеціальним торцевим ключем, який під час роботи повинен бути на шпинделі вентиля балона. Використання з цією метою звичайних гайкових ключів не дозволяється.
Не дозволяється класти ацетиленові та кисневі шланги і балони поблизу струмоведучих проводів, відкритого вогню, гарячих труб та інших джерел тепла.
Довжина шлангів для газового зварювання і різання повинна бути в межах від 10 до 20 м. Під час монтажних і судноремонтних робіт допускається використання шлангів довжиною до 40 м.
Не дозволяється виконувати з’єднання шлангів за допомогою відрізків гладких труб. Довжина відрізка шлангів, які стикуються, повинна бути не менше 3 м; кількість стиків у шлангах не повинна бути більше двох.
21 ВИМОГИ ЩОДО ОБМЕЖЕННЯ ШУМУ, ВІБРАЦІЇ ТА ДІЇ ЕЛЕКТРОМАГНІТНИХ ПОЛІВ НА ВИРОБНИЦТВІ
Рівні шуму на підприємствах повинні відповідати нормам, обумовленим діючими нормативними документами - ГОСТ 12.1.003-83 та ДСН 3.3.6.037-99.
Рівні вібрації повинні відповідати ГОСТ 12.1.012-90 та ДСН 3.3.6.039-99.
У разі технічної нездійсненності зниження рівнів шумів та вібрації на робочих місцях до допустимих, за умови сучасної технології виробництва і техніки шумозахисту необхідно передбачити систему профілактичних заходів з охорони здоров’я працівників шляхом:
зміни режиму праці та відпочинку за погодженням між роботодавцем і профспілкою;
забезпечення працівників засобами індивідуального захисту:
проти шуму - навушниками, шоломами, заглушками, що не подразнюють вухо і забезпечують послаблення шуму до рівнів, що не перевищують допустимі норми;
проти вібрації - взуття на товстій зубчастій гумовій підошві або спеціальна віброгасильна підставка під ноги, коли вібрація на людину передається через підлогу, на якій вона стоїть; м’які рукавиці з подвійною прокладкою на долонях у разі дії вібрації на руки працівника.
Колективні й індивідуальні засоби захисту працівників від шуму повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.1.029-80 „ССБТ. Средства и методы защиты от шума. Классификация”, затвердженого постановою Державного комітету СРСР зі стандартів від 31.10.80 № 5237 і СНиП ІІ-12-77 „Защита от шума”, затверджених постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах будівництва від 14.06.77 № 72 (із змінами та доповненнями), від вібрації - вимогам ГОСТ 26568-85* „Вибрация. Методы и средства защиты. Классификация”, затвердженого та введеного в дію постановою Державного комітету СРСР зі стандартів від 26.06.85 № 1924.
Особи, які приймаються на роботу, а також ті, що вже працюють на підприємствах, де рівень шуму перевищує допустимі норми, підлягають попередньому (під час прийому), а потім періодичним медичним оглядам.
Для усунення можливості проникнення сильного шуму з приміщень з високим рівнем шуму в інші та за межі будівлі необхідно керуватись таким:
цехи з підвищеним рівнем шуму повинні бути сконцентровані в одному- двох місцях, віддалених від тихих приміщень;
механізми й обладнання з високим рівнем шуму та вібрації треба встановлювати у відокремлених приміщеннях або в прибудовах, що прилягають торцем до виробничих будівель; приміщення і добудови повинні мати звукоізоляцію;
потрібно уникати розташування безпосередньо в робочих приміщеннях шахт і машинних відділень ліфтів, вентиляційних шахт та інших джерел шуму;
звукоізоляція приміщень з підвищеним рівнем шуму, улаштування огороджувальних конструкцій повинні забезпечити послаблення шуму, що поширюється з цих приміщень назовні так, щоб цей шум, проникаючи в інші будови та в сусідні приміщення, не збільшував наявний у них рівень шуму більш ніж на 3 децибели;
агрегати, що створюють на робочому місці рівень шуму, що перевищує допустимий, слід розміщувати в одному або в декількох місцях цеху і звукоізолювати їх кожухами або захисними засобами, що забезпечують необхідне зниження рівня шуму;
установлювати додаткову звукоізоляцію в суміжних з джерелами шуму приміщеннях.
Застосовувані звукоізоляційні і звукопоглинальні матеріали повинні бути вогнестійкими і важкоспалимими.
Послаблення шуму від внутрішньозаводського транспорту необхідно досягати за рахунок таких рішень:
рейкові колії повинні укладатися на пружну віброізолювальну основу, а стики рейок зварюватися;
проїжджа частина головних транспортних шляхів, що проходять територією підприємства, повинна бути покрита асфальтом або забетонована; з боків шляху слід передбачити насадження дерев;
транспорт, що рухається по підлозі приміщень, повинен мати гумові колеса.
Під час експлуатації вентиляційних установок необхідно керуватися вимогами, передбаченими СНиП 2.04.05-91.
Послаблення „корпусних” або „ударних” шумів, які поширюються в сусідні приміщення по конструкціях будівлі, досягається тим, що всі агрегати, що створюють вібрацію (двигуни, вентилятори тощо) повинні встановлюватися на окремих фундаментах, віброізольованих від підлоги та інших конструкцій будови або на спеціально розрахованих амортизаторах із сталевих пружин чи з пружних матеріалів. Не дозволяється жорстке кріплення названих агрегатів безпосередньо до конструкцій будівлі.
На підприємстві повинен бути забезпечений контроль рівнів шуму і вібрації на робочих місцях не рідше одного разу на рік.
Не дозволяється проводити модернізацію і реконструкцію устаткування, що призводить до підвищення рівнів шуму і вібрації.
Напруженість електромагнітних полів і щільність потоку їх енергії на робочих місцях і в місцях можливого перебування персоналу, пов’язаного особисто з впливом електромагнітних полів, не повинні перевищувати ГДР відповідно до вимог Граничнодопустимих рівнів магнітних полів частот 50 Гц, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я СРСР, 1985 № 3206 (ДНАОП 0.03-3.13-85), Граничнодопустимих рівнів (ПДУ) впливу електричних полів частот від 0,06 МГц до 30,0 МГц, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я СРСР, 1986 № 4131 (ДНАОП 0.03-3.16-86), Санітарних норм та правил виконання робіт в умовах впливу електричних полів промислової частоти (50 Гц), затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я СРСР, 1991 № 5802 (ДНАОП 0.03-3.21-91).
22 ВИМОГИ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ
Забезпечення пожежної безпеки берегових рибообробних підприємств покладається на їх власників (роботодавців) і вповноважених ними осіб.
Роботодавці або вповноважені ними органи зобов’язані: розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки,
упроваджувати досягнення науки і техніки та позитивний досвід у рішенні цієї проблеми;
відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції та інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, здійснювати постійний контроль за їх додержанням;
забезпечувати додержання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;
організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;
утримувати в справному стані засоби протипожежного захисту і зв’язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням;
створювати, у разі потреби, відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу;
здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж і використання з цією метою виробничої автоматики;
своєчасно інформувати пожежну охорону щодо несправності пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання на підприємстві, а також закриття доріг і проїздів на своїй території;
проводити службове розслідування випадків пожеж.
Відповідно до Закону України „Про пожежну безпеку” на берегових рибообробних підприємствах незалежно від форм власності, з кількістю працівників 50 і більше осіб створюються пожежно-технічні комісії (далі - ПТК), метою створення яких є залучення працівників до активної участі в роботі щодо запобігання пожежам і посилення протипожежного захисту підприємств.
За погодженням з місцевими органами державного пожежного нагляду (далі - ДПН) і державного нагляду за охороною праці у виняткових випадках функції ПТК може виконувати комісія з охорони праці.
Пожежно-технічні комісії створюються за рішенням трудового колективу підприємства. На підставі цього рішення наказом керівника підприємства встановлюється персональний склад ПТК та порядок її роботи.
На підставі Типового положення про пожежно-технічну комісію розробляється Положення про ПТК підприємства, яке затверджується його керівником та погоджується з керівником місцевого органу ДПН.
Пожежно-технічна комісія у своїй діяльності керується законодавчими та іншими нормативно-правовими актами з питань пожежної безпеки, а також Положенням про ПТК підприємства. Вона повинна підтримувати постійні зв’язки з органами державного пожежного нагляду, профспілковими організаціями, комісією та службою з питань охорони праці.
До складу ПТК включаються працівники, діяльність яких пов’язана з організацією та проведенням технологічних процесів, експлуатацією та обслуговуванням електроустановок, систем водопостачання, зв’язку, виробничої автоматики, автоматичного протипожежного захисту тощо, а також керівники штатних або добровільних протипожежних формувань і фахівці з пожежної безпеки підприємства, уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці, представники профспілок.
Голова ПТК, його заступник та секретар ПТК обираються на її засіданні. Головою ПТК, як правило, обирається головний інженер або один із заступників керівника підприємства, а секретарем - фахівець з питань пожежної безпеки.
Пожежно-технічна комісія повинна здійснювати свою діяльність на підставі планів, що розробляються на квартал або півріччя і затверджуються головою ПТК.
На берегових рибообробних підприємствах повинні виконуватися вимоги НАПБ А.01.001-2004, ДНАОП 0.00-1.21-98, ДНАОП 0.00-1.32-01, ДБН В.1.1-7-2002, ГОСТ 12.1.004-91, ГОСТ 12.1.010-76, ГОСТ 12.4.009-83* „ССБТ. Пожарная техника для защиты объектов. Основные виды. Размещение и обслуживание”, затвердженого та введеного в дію постановою Державного комітету СРСР зі стандартів від 10.10.83 № 4882 (вид. 1989 р., із змінами та доповненнями), РД 34.21.122-87.
Улаштування території підприємств за пожежною безпекою має відповідати вимогам СНиП ІІ-4-79, СНиП ІІ-89-80, СНиП 2.04.02-84 та СНиП 2.04.03-85.
Пожежна безпека будівель і споруд підприємств повинна відповідати вимогам ДБН В.2.5-13-98, СНиП 2.03.13-88, СНиП 2.04.01-85, СНиП 2.09.02-85*, наказу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 22.08.2005 № 161 „Про затвердження Переліку однотипних за призначенням об’єктів, які підлягають обладнанню автоматичними установками пожежогасіння та пожежної сигналізації”, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.09.2005 за № 990/11270.
Визначену категорію приміщень виробничого і складського призначення, лабораторій за вибухопожежною і пожежною небезпекою відповідно до НАПБ Б.07.005-86 „Определение категорий помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности”, затвердженого Міністерством внутрішніх справ СРСР 27.02.86, НАПБ В.06.016-2001/400, ОНТП 24-86 „Определение категорий помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности”, а також зовнішніх виробничих і складських ділянок необхідно позначати на вхідних дверях до приміщення і на межах зон усередині та ззовні приміщень.
Приміщення і майданчики для зберігання легкозаймистих рідин повинні задовольняти вимоги наказу Державного комітету України по нафті і газу від 18.03.94 № 133 „Проектування складів нафти і нафтопродуктів з тиском насичених парів не вище 93,3 кПа” (із змінами та доповненнями) ВБН В.2.2-58.1-94.
У вибухопожежонебезпечних та пожежонебезпечних приміщеннях і зонах необхідно вивішувати знаки, що забороняють користування відкритим вогнем, а також знаки, що попереджають про обережність за наявності легкозаймистих та горючих рідин.
Кожне підприємство повинно бути забезпечене засобами зв’язку, потрібною кількістю води для пожежогасіння та в необхідній кількості первинними засобами пожежогасіння - вогнегасниками, ящиками з піском, бочками з водою, пожежними відрами, лопатами, пожежними інструментами (гачками, ломами, сокирами тощо).
Для розташування первинних засобів пожежогасіння на території підприємства повинні бути встановлені спеціальні пожежні щити.
Протипожежні розриви між будівлями, спорудами, відкритими майданчиками для зберігання матеріалів і виробів не дозволяється використовувати для складування матеріалів, устаткування, тари і стоянок автотранспорту.
Не дозволяється прибирати приміщення з використанням бензину, гасу та інших легкозаймистих та горючих рідин.
Вентиляційні камери, повітропроводи, фільтри повинні регулярно очищатися від горючого пилу.
Для запобігання пожежі коптильні та обварювальні камери, димоходи тощо необхідно піддавати періодичному очищенню.
Електропроводку та електроустаткування, що загорілися, слід гасити за допомогою вуглекислотного вогнегасника або сухим піском.
На підприємстві повинен бути встановлений порядок (система) оповіщення працівників про пожежу та опрацьований план евакуації людей з приміщень і будівель з додатком схем, які вивішуються на видимих місцях.
Використання ліфтів і підіймачів для евакуації людей та будь- яких вантажів під час пожежі не дозволяється. Ліфти повинні бути спущені на1поверх і вимкнені.
Усі працівники під час прийняття на роботу і щорічно за місцем роботи проходять інструктаж з питань пожежної безпеки згідно з наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 29.09.2003 № 368 „Про затвердження Переліку посад, при призначенні на які особи зобов’язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки, та порядку їх організації і Типового положення про інструктажі, спеціальне навчання та перевірку знань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України”, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України