НПАОП 0.00-1.67-13Про затвердження технічних правил ведення вибухових робіт на денній поверхні

2.4. При поділі фундаментів або інших конструкцій на транспортабельні блоки шпури розташовують по лінії різання в один - два ряди. Масу заряду в шпурі розраховують згідно з формулами (5.1), (5.2), а відстань між шпурами в ряду та між рядами шпурів приймають у межах (0,6 - 0,8) ⋅ W.

2.5. При частковому руйнуванні фундаментів необхідно використовувати контурне підривання за методом попереднього формування щілини, що утворюється. При контурному підриванні суцільну щілину утворюють на всю висоту шару вибухом розосередженими зарядами малого діаметра у зближених шпурах. При цьому діаметр заряду повинен бути у 2 - 3 рази меншим ніж діаметр шпуру. При підриванні фундаментів у якості ВР контурних шпурів використовують ДШ, що прокладають у кожному шпурі у 2 - 4 нитки. Щільність заряджання повинна становити 0,036 - 0,48 кг/м. Відстань між шпурами необхідно визначати згідно з формулою (5.3).

Підривання контурних шпурів необхідно проводити до підривання основних зарядів. Дозволяється КУП основних зарядів при контурному підриванні з уповільненням не менше 50 мс.

2.6. Якщо необхідно зберегти частину фундамента, яка лежить нижче шару, що руйнується, між нижньою частиною заряду ВР і частиною фундамента, що зберігається, необхідно облаштовувати охоронний цілик. Потужність охоронного цілика повинна становити до 10 діаметрів заряду. Доробку цілика до проектного позначення необхідно проводити пневматичними відбійними молотками.

2.7. Для руйнування бетонних і залізобетонних фундаментів з малою насиченістю арматури необхідно застосовувати гідровибуховий спосіб. У якості заряду ВР необхідно використовувати нитки ДШ. Довжина ниток ДШ повинна бути рівною 0,65 - 0,75 довжини шпуру.

У нижній частині шпуру повинен бути розміщений заряд водотривкої ВР масою 0,05 - 0,1 кг. Вільний простір у шпурі необхідно заповнити водою, верхній рівень якої повинен перебувати на 10 см нижче устя шпуру. Конструкція заряду при гідровибуховому способі руйнування фундаментів наведена на рис. 8.2 ( додаток 31).

Параметри підривання установлюють на підставі дослідних вибухів. Масу заряду Q при гідропідриванні необхідно визначати за формулою

Q = qW + 12W (l шп - 0.1), кг,

(8.1)

де

Q

-

маса заряду (ВР - у кг; ДШ - у м);

W

-

ЛНО;

l шп

-

довжина шпуру;

q

-

розрахункова питома витрата ВР, кг/м - 3 , для бетону дорівнює 0,4 кг/м - 3 .

Перший доданок у формулі (8.1) визначає масу заряду ВР на дні шпуру, другий - число ниток ДШ у шпурі.

2.8. При поділі тонкостінних частин залізобетонних фундаментів, плит, стін або інших конструкцій на блоки дозволяється використовувати подовжені накладні заряди, що розміщують по лінії різання. Масу накладних зарядів необхідно визначати за формулою

Q = AZR - 2 ⋅ l зар , кг,

(8.2)

де

A

-

коефіцієнт, що залежить від властивостей матеріалу, що руйнується;

Z

-

коефіцієнт забивки. При підриванні без забивки Z = 9,0, при шарі забивки не менше товщини конструкції, що руйнується: для залізобетону Z = 6,5, для цегли та бетону Z = 5,0;

R

-

товщина конструкції, що руйнується, м;

l зар

-

довжина заряду, м.

Значення коефіцієнта A приймають відповідно до табл. 8.1 ( додаток 32).

При довжині заряду, що дорівнює двом і більше товщинам конструкції, що перебивається, масу накладного заряду дозволяється зменшити вдвічі.

2.9. Для обрізання залізобетонних паль та інших конструкцій дозволяється використовувати ШКЗ. При цьому необхідно оголити арматуру та забезпечити з нею щільний контакт ШКЗ. Марку ШКЗ вибирають відповідно до товщини арматури, що перерізається. При кільцевому розташуванні ШКЗ навколо палі та щільному контакті заряду з арматурою та бетоном палі забезпечується не тільки перерізування арматури, але й повне обрізання палі.

3. Обвалення будівель і споруд

3.1. Будівлі і споруди дозволяється обвалювати на свою основу або в заданому напрямку. При обваленні будівель і споруд на свою основу вибуховим способом необхідно утворити підбивку по всьому периметру зовнішніх стін та інших несучих конструкцій. Висота наскрізної підбивки повинна бути не меншою половини товщини стіни.

3.2. Для утворення підбивки шпурові заряди необхідно розташовувати у два - три ряди в шаховому порядку. Заряд необхідно розміщувати так, щоб його центр збігався із серединою стіни. У цьому випадку довжину шпуру необхідно визначати за формулою

l шп = 0,5 (C с + l зар ), м,

(8.3)

де

l зар

-

довжина заряду, м;

C с

-

товщина стіни, м.

Відстань між шпурами в ряду повинна прийматися рівною (1,0 - 1,4) ⋅ W, між рядами зарядів - (1,3 - 1,6) ⋅ W. Крайні шпури необхідно бурити на відстані W від країв стін або простінків.

3.3. Обвалення в заданому напрямку дозволяється застосовувати у випадках, коли висота споруд значно перевищує (в 4 рази і більше) розмір їх горизонтального перерізу. До таких споруд належать димові труби, водонапірні башти, опори електромереж, опори мостових переходів, висотні багатоповерхові будівлі, телевізійні вежі, силоси та інші конструкції промислових підприємств, житлового та промислового будівництва. Обвалення в заданому напрямку дозволяється і тоді, коли ці споруди розташовані серед інших будівель, споруд, комунікацій, що не повинні бути пошкоджені в результаті її руйнування.

3.4. Принцип валки димових труб у заданому напрямку полягає у створенні наскрізного підбою (врубу) не по всьому горизонтальному перерізу споруди, а тільки з боку напрямку валки. Цим напрямком (віссю валки) є бісектриса фактичного сектора валки, що зображена на схемі розташування шпурів (рис. 8.3 ( додаток 33)).

Збереження опори (цілика) з одного боку та практично миттєва ліквідація її з боку врубу створюють під дією сил тяжіння та реакції опори в цілику момент сил перевертання, який забезпечує падіння труби (башти) у заданому напрямку. При достатньому запасі міцності матеріалу цілика умовно приймається, що напрямок нахилу труби проходить навколо осі (умовного шарніра), яка проходить через вершину врубу за схемою до розрахунку валки труби (рис. 8.4 ( додаток 34)). Якщо міцність цілика недостатня, труба в процесі нахилу починає руйнуватися спочатку біля врубу, а потім в інших місцях. Одержана в початковий момент кінетична енергія повертає трубу в заданому напрямку. При інших рівних умовах більш точний напрямок валки можна отримати у тому випадку, коли цілик зазнає меншої напруги на стискання і обмежується більшою по величині хордою АБ (рис. 8.3 ( додаток 33)).

Цій вимозі для круглих труб відповідає цілик у секторі r, що дорівнює 135 - 140° (1,2D) за периметром, який має форму, подану на рис. 8.3 ( додаток 33).

3.5. Кут врубу β , що утворюється, визначається мінімально необхідним кутом нахилу труби α , при якому умовний висок AB, опущений від центра ваги труби A 1 , не потрапляє в контур горизонтального перерізу в місці врубу. Кут β повинен бути рівним куту α або перевищувати його.

3.6. Місце підбою труби (башти) необхідно вибирати на такому горизонті, де в цілику, що залишається, або поблизу нього немає отворів (дверей, вікон, газоходів тощо). Якщо немає можливості знайти таке місце, отвори необхідно щільно закласти, щоб створити рівноміцний ствол. Валку в заданому напрямку не проектують, якщо отвір, який необхідно закласти, знаходиться від вершини врубу на відстані менше ніж 4 - 6 товщин ствола.

3.7. Вруб створюється двома і більше рядами зарядів. Нижні два - три ряди приймаються однакової довжини, інші - коротші відповідно до прийнятого кута врубу.

3.8. Вага і розташування зарядів для створення наскрізного підбою визначаються, як і при обваленні стін. Розташування крайніх зарядів врубу, що межують із ціликом, повинно забезпечувати отримання цілика заданих розмірів. Величину розрахункових питомих витрат ВР q (табл. 5.1 ( додаток 1)) для цих зарядів необхідно приймати удвічі меншою, ніж для інших зарядів.

3.9. При підвищених вимогах до заданого напрямку валки (сектор валки менше 90°, ствол послаблений тощо) замість крайніх шпурів врубу, розташованих біля цілика, необхідно створити в стволі прорізи, висота яких повинна бути не менше відстані між верхнім і нижнім рядами шпурів, що примикають до цілика, а ширина, яка визначається зручністю створення прорізу, не повинна перевищувати 1 м.

Такі прорізи створюються шляхом буріння двох вертикальних наскрізних рядів шпурів діаметром 32 - 43 мм з кроком 32 - 43 мм. Буріння за таких умов дозволяється, якщо в сусідній шпур вставити стрижень діаметром, який дорівнює діаметру бурової коронки. На відміну від шпурів врубу, що забурюються радіально, шпури в наскрізних отворах необхідно бурити на всю товщину стіни труби по хорді сектора, який обмежує цілик.

3.10. При валці залізобетонних труб необхідно враховувати вплив арматури на їх стійкість після вибуху, оскільки арматура в зоні врубу зарядами не перебивається, а в цілику може витримувати значну напругу на розтягнення. Залізобетонна труба обвалюється у напрямку валки в тому випадку, коли перекидний момент M mр від сили ваги труби P mр буде більшим суми моментів сил від опору арматури врубу повздовжньому вигину і від опору цілика розтягненню.

3.11. Для розрахунку валки залізобетонної труби на обвалення в заданому напрямку спочатку необхідно визначити перекидний момент від сили ваги труби за формулою

M mр = P mрω , т·м,

(8.4)

де

P mр

-

вага труби, т;

ω

-

відстань між осями умовного шарніра і труби, м.

У бік, протилежний моменту Mmр, діє момент Mmр, який визначається як сума моментів сил реакції від прутків у зоні врубу (передбачається, що вони залишаться прямими після підривання), прирівняних до критичної сили:

(8.5)

де

E = 2 ⋅ 10 - 6

-

модуль пружності, кгс/см - 2 ;

I min

-

момент інерції перерізу (для круглого прутка I min = 0,05d - 4 ), см - 4 ;

d

-

діаметр прутка, см;

μ = 0,5

-

коефіцієнт, який залежить від способу закріплення бруска (прутка) і характеру розподілу навантаження по його довжині;

l П

-

довжина прутка арматури в межах врубу, см.

Розрахунок дозволяється проводити не для кожного прутка, а для окремих груп прутків, симетрично розташованих відносно осі валки.

Напругу в арматурі цілика необхідно визначати за таких умов:

уся арматура цілика розташована на найбільш віддаленій від умовного шарніра прутка відстані r;

поворот труби спричиняє однакові деформації в усіх прутках;

опір бетону на розрив дозволяється не враховувати.

За таких умов зусилля Pцрозтягнення арматури цілика необхідно визначати за формулою

(8.6)

де

r

-

відстань від умовного шарніра до арматури, м.

Кількість прутків у цілику необхідно визначати за формулою

(8.7)

де

D Т

-

діаметр труби, м;

ρц

-

сектор, у межах якого розташований цілик, град.;

a 1

-

крок арматури, м.

Сумарну площу перерізу прутків необхідно визначати за формулою

(8.8)

Напругу від початкового перекидного моменту необхідно визначати за формулою

(8.9)

Труба втратить стійкість і обвалиться в напрямку валки за умови, коли σ > σвр , де σвр - тимчасовий опір арматури розриву.

3.12. Обвалення інших висотних споруд у заданому напрямку необхідно проводити в тому самому порядку, а розрахунки проводити за тією самою методикою, що і при валці труб.

3.13. Для створення підбивки або утворення врубу необхідно використовувати шпурові та накладні заряди. Значення розрахункової питомої витрати ВР необхідно прийняти для цегельної кладки 0,4 - 0,6 кг/м - 3 , бетону - 0,5 - 0,7 кг/м - 3 , залізобетону - 0,9 - 1,2 кг/м - 3 . При підриванні залізобетону необхідно прийняти підвищену питому витрату ВР, тому що вибух шпурових зарядів повинен не тільки роздрібнити бетон конструкції, але й вибити його з арматур.

3.14. При обваленні тонкостінних конструкцій (при товщині стін до 0,2 м) для утворення врубу дозволяється використовувати подовжені накладні заряди, що розміщують по площі врубу рядами. Схема розміщення подовжених накладних зарядів по площі врубу наведена на рис. 8.5 ( додаток 35).

Подовжений зовнішній заряд у ряді необхідно формувати у вигляді групи окремих подовжених зарядів. Масу кожного окремого подовженого заряду необхідно приймати з таким розрахунком, щоб забезпечити повне вибивання бетону з арматур у межах врубу. Довжина кожного окремого подовженого заряду повинна бути у межах:

l зар = (1,0 - 1,5) h, м;

(8.10)

відстань між зарядами в ряді:

a = (1,0 - 1,5) h, м;

(8.11)

відстань між рядами зарядів:

в = (1,9 - 3,0) h, м,

(8.12)

де

h

-

товщина конструкції, що перебивається, м.

3.15. При обваленні тонкостінних споруджень з малим співвідношенням висоти спорудження до його основи, коли для забезпечення спрямованості необхідно утворити вруб великої висоти, необхідно використовувати комбіновану систему розташування зарядів. У нижній частині врубу (на висоту 1,0 - 1,2 м) повинні бути розміщені подовжені накладні заряди, а у верхній - шпурові заряди. При такій комбінації зарядів значно скорочується трудомісткість підготовчих операцій, пов'язаних з бурінням шпурів у нижній частині врубу (де повинно розташовуватися до 70 % шпурових зарядів), і водночас можна забезпечити якісне накриття накладних зарядів.

4. Обвалення будівель, споруд, комунікацій на свою основу

4.1. Обвалення (посадку) будівель, споруд, комунікацій на свою основу дозволяється здійснювати за допомогою енергії вибуху наскрізного підбою по всьому периметру зовнішніх стін та інших несучих елементів (колон, внутрішніх капітальних стін тощо), у результаті чого об'єкт, залишений без опори, падаючи на свою основу, руйнується за рахунок своєї ваги та кінетичної енергії.

4.2. Висота наскрізного підбою повинна бути не меншою, ніж половина товщини стіни, що досягається підриванням двох, а в окремих випадках трьох рядів зарядів. Шпури повинні буритися на глибину не більше 2/3 товщини стіни. Шпури дозволяється розташовувати як у шаховому порядку, так і по прямокутній сітці. У колонах і простінках, внутрішніх переборках шпури необхідно розташовувати в один ряд по вертикалі або по горизонталі по прямокутній сітці.

4.3. У кутах стін необхідно бурити кутові шпури, що розташовані вертикально, у напрямку бісектриси кута. Глибина буріння не повинна бути більше 2/3 товщини стіни по бісектрисі кута стіни.

4.4. Вагу заряду Q при підриванні стін, колон необхідно визначати згідно з формулою (5.2). При цьому q повинно становити: для цегляної кладки - 0,4 - 0,6 кг/м - 3 ; бетону - 0,5 - 0,6 кг/м - 3 ; залізобетону - 0,6 - 0,7 кг/м - 3 .

ЛНО необхідно приймати рівною половині товщини стіни. При W > 1 м вага заряду повинна визначатися згідно з формулою (5.1).

4.5. Заряд ВР в шпурі необхідно розміщувати таким чином, щоб його центр збігався із серединою стіни. Довжина заряду повинна становити не більше 1/3 товщини стіни (половина довжини шпуру). Вільну від заряду частину шпуру необхідно заповнити забивним матеріалом. Для забивки для всіх видів зарядів дозволяється застосовувати вологу глину, суміш вологої глини з піском.

Діаметр шпуру d, за якого довжина заряду становить 1/3 товщини стіни, необхідно розраховувати за формулою

(8.13)

де

Δ

-

щільність заряджання, кг/дм - 3 ;

W

-

половина товщини стіни, дм.

У разі коли при розрахунках діаметр шпуру становить менше 32 мм, то незалежно від отриманого результату він приймається рівним 32 мм.

Якщо прийнятий діаметр шпуру (заряду) більше величини d1, глибину шпуру lшпнеобхідно приймати меншою 2/3 товщини стіни, визначивши її згідно з формулою (8.3)

(8.14)

де

C

-

товщина стіни, м;

l зар

-

довжина заряду, м.

Відстань між шпурами в ряді приймається:

для зосереджених зарядів - (1,0 ÷ 1,4) W;

для подовжених - (0,7 ÷ 1,0) W.

Відстань між рядами зарядів приймається (1,3 - 1,6) W. Крайні шпури бурять на відстані W від країв стін і простінків.

У випадках, коли прийнятий діаметр шпуру менший за величину d1, шпури необхідно зближувати до величини aзбл, яка визначається за формулою

(8.15)

де

a р

-

відстань між зарядами при розрахунковій вазі заряду Q р , м;

Q збл

-

вага заряду у зближених шпурах, кг.

Цією формулою необхідно користуватись при визначенні Q збл , коли розмір стіни або простінка не дає змоги розташувати шпури на розрахунковій відстані a р ; у такому випадку величину a збл визначають графічним способом.

4.6. При підриванні колон заряд необхідно розташовувати по осі колони в зосередженому вигляді. Якщо для цього недостатньо одного шпуру, то бурять поряд декілька, один над іншим по вертикалі.

Руйнування колон діаметром (перерізом) більше 2 м проводять методом шпурових зарядів, розрахованих на руйнування заданого об'єму.

Для зручності розрахунку параметрів вибухових робіт всю будівлю (споруду) розбивають на секції (ділянки), за можливості розташовані симетрично.

4.7. Валка димових труб на свою основу досягається за рахунок створення надлишкового тиску газів усередині труби, за рахунок чого руйнуються стіни труби та окремими шматками обвалюються на землю. Такий метод необхідно застосовувати при неможливості валки в заданому напрямку, але з достатньою площею в районі основи труби, а також у випадках, коли внаслідок руйнівних процесів неможливо провести бурові роботи.

Для створення надлишкового тиску необхідно підірвати зосереджений безконтактний заряд ВР, який повинен бути підвішений по повздовжній осі труби вище входів у трубу (димоходів, димососів та інших отворів).

Вагу заряду необхідно визначати із розрахунку 3 - 4 кг ВР типу "Амоніт 6ЖВ", "Грамоніт 79/21" на один квадратний метр площі внутрішнього поперечного перерізу труби біля її основи. Усі отвори та входи в трубу повинні бути при цьому закладені (забиті).

Заряд ВР необхідно розміщувати в поліетиленовий рукав діаметром 110 - 160 мм. У кожному заряді необхідно розміщувати два бойовики (тротилові шашки Т-400 тощо).

Розрахунок відстаней небезпечних зон необхідно проводити, як для звичайного проведення вибухових робіт.

5. Руйнування ємностей гідропідриванням

5.1. Конструкції коробчастої форми, різні резервуари та ємності (металеві та залізобетонні) дозволяється подрібнювати на шматки гідровибуховим способом. Для цього їх до країв заповнюють водою, а потім у центрі конструкції, що руйнується, під шаром води розміщують заряд і підривають його. Розміщення заряду при гідровибуховому способі руйнування ємностей наведено на рис. 8.6 ( додаток 36).

5.2. Заряди для руйнування залізобетонних резервуарів необхідно розраховувати за формулою

(8.16)

де

Q

-

маса зосередженого заряду, що підривається, розташовуваного в центрі конструкцій, кг;

C

-

товщина стінок резервуара, м;

σск

-

тимчасовий опір на сколювання, кгс/м - 2 ;

h

-

висота пояса, що підривається, на рівні глибини занурення заряду, м;

σр

-

тимчасовий опір на розтягання, кгс/м - 2 ;

a

-

відстань між арматурами вертикальних стрижнів, м;

D

-

діаметр резервуара, м.

Тимчасовий опір на розтягання та сколювання приймають відповідно до табл. 8.2 ( додаток 37).

5.3. При гідровибуховому способі руйнування ємностей заряди дозволяється розташовувати безпосередньо на стінках конструкції, яку обвалюють. Заряд ВР у цьому випадку необхідно формувати у вигляді гірлянди (лінійного заряду), яка повинна бути розташована на внутрішній стіні конструкції. Масу заряду необхідно визначати згідно з розділом Vцих Технічних правил для випадку вибивання бетону з арматур (A = 5,0; B = 9,0) зі зменшенням у півтора раза, якщо потужність шару води над зарядом становить не менше трьох товщин стін ємності, що перебиваються.

5.4. При використанні гідровибухового способу для дроблення металевих ємностей (виливниць, казанів, станин тощо) масу зосередженого заряду необхідно визначати за формулою

Q = q м V м , кг,

(8.17)

де

q м

-

витрата ВР на 1 м - 3 конструкції, що підривається, кг;

V м

-

об'єм металу, що підривається, у конструкції, м - 3 .

Завантажити