НПАОП 10.0-5.18-04Інструкція з протипожежного захисту вугільних шахт

наказ Держнаглядохоронпраці України

від 26.10.2004р.№236

НПАОП 10.0-5.18-04

ІНСТРУКЦІЯ

З ПРОТИПОЖЕЖНОГО ЗАХИСТУ

До п. 6.1.3 Правил безпеки у вугільних шахтах

1. Загальні вимоги

1.1. У проекті будівництва (реконструкції) кожної шахти повинен бути розроблений розділ “Протипожежний захист”. Для діючих шахт повинен бути розроблений “Проект протипожежного захисту”.

1.2. “Проект протипожежного захисту” розробляється проектною організацією, що має ліцензію, відповідно до вимог КД 12.07.403–96 “Розробка проекту протипожежного захисту вугільних шахт. Методика”, затвердженого Мінвуглепромом України 07.06.96, погоджується із загоном ДАРС /ДВГРС/ та затверджується технічним директором організації, до складу якої входять підприємства (власником шахти).

1.3. У процесі експлуатації шахти проект протипожежного захисту коректується два рази на рік разом із Планом ліквідації аварій та узгоджується з місцевим органом Держнаглядохоронпраці та загоном ДАРС /ДВГРС/.

Проекти протипожежного захисту шахт підлягають експертизі в НДІГС не рідше за один раз в три роки.

1.4. Відповідальним за стан протипожежного захисту є директор шахти (власник).

2. Протипожежний захист проммайданчика шахти

та виробок, що виходять на поверхню

2.1. На всіх шахтах, крім дренажних, копри та надшахтні будівлі при стволах, штольнях та шурфах, а також будівлі всіх головних та допоміжних установок повинні споруджуватися з негорючих матеріалів.

Двері в цих будівлях, а також у переходах до інших будівель повинні виготовлятися з негорючих або важкогорючих матеріалів.

2.2. Розведення пожежних трубопроводів на поверхні шахти, витрати води на зовнішнє пожежогасіння, водозабірні споруди та насосні станції повинні задовольняти вимогам будівельних норм та правил. .

2.3. На проммайданчиках всіх шахт повинен влаштовуватися постійно наповнений водою, утеплений пожежний резервуар, місткість якого визначається з розрахунку подачі води на підземне пожежогасіння протягом 3 год., але повинна бути не менше за 250 м3.

На гідрошахтах, як резервуари для зберігання пожежного запасу води, можуть використовуватися резервуари технічної води, сполучені із шахтним водопроводом.

Живлення резервуарів водою повинно здійснюватися не менше ніж із двох незалежних джерел, дебіт кожного з яких повинен бути рівний половині розрахункової годинної витрати і складати не менше як 0,011 м3/с (40 м3/год.).

Дозволяється за узгодженням з органами санітарного нагляду використовувати як одне з незалежних джерел шахтну воду за умови очищення її до норм, встановлених Санітарними правилами для підприємств вугільної промисловості,затвердженими Державним санітарним лікарем СРСР21.11.85.

Під час проектування пожежних резервуарів розташування їх та влаштування варто передбачати в місцях, зручних для забору води мотопомпами, пожежними автонасосами та стаціонарними насосними установками для гасіння пожеж у промислових будівлях та спорудах на поверхні.

Для протипожежного захисту значно віддалених від проммайданчика вентиляційних стволів, закріплених дерев’яним кріпленням, подача води до яких по спеціальному пожежному трубопроводу (з витратою води, достатньою для гасіння пожежі у стволах) економічно недоцільна, повинен влаштовуватися пожежний резервуар місткістю не меншою за 100 м3. Для стволів, що знаходяться в стані проходки, до її початку влаштовується тимчасовий резервуар такої ж місткості. Резервуар розташовується на відстані не більшій за 50 м від устя ствола. Заповнення резервуару може здійснюватися від однієї лінії підведеного трубопроводу або водою, яка надходить у цистернах. Для заповнення резервуару може використовуватися освітлена технічна вода.

На шахтах, які будуються, до моменту закінчення проходки стволів повинні бути введені в дію капітальні поверхневі резервуари.

2.4. Поповнення використаного в аварійних умовах пожежного запасу води в резервуарах повинно здійснюватися в міру її використання. Забороняється використовувати пожежний запас води на потреби, не пов’язані з пожежогасінням.

2.5. Біля пожежних резервуарів влаштовуються насосні станції, віднесені до другого класу надійності. Насоси (робочий та резервний) повинні забезпечуватися безперебійним живленням електроенергією шляхом приєднання їх до двох незалежних джерел енергії або до двох окремих фідерів від кільця. Приміщення насосних установок повинні обігріватися в зимовий період.

2.6. Продуктивність пожежних насосів повинна відповідати розрахунковим витратам води на підземне пожежогасіння, але не повинна бути меншою як 0,022м3/с (80 м3/год.), а для шахт, що експлуатують стрічкові конвеєри, не менш 0,028м3/с (100 м3/год.).

2.7. Як резерв пожежного запасу води для підземного пожежогасіння можуть використовуватися водозбірники водовідливних установок. Ці водозбірники повинні мати постійно контрольований запас води в кількості, яка визначається головним інженером шахти. Якщо проектом передбачається використання насосів водовідливних установок для подавання води до пожежно-зрошувальної мережі, повинні бути прийняті заходи щодо забезпечення нормативних витрати та тиску води для пожежогасіння (відповідність гідравлічних характеристик насосу та мережі трубопроводів).

2.8. Від пожежних резервуарів до кожного ствола шахти та між будівлями та спорудами прокладається водопровід розрахунковим діаметром, але не меншим за 100 мм між будівлями та не менше як 150 мм – до стволів.

Усі пожежні трубопроводи на поверхні повинні бути збережені від замерзання.

2.9. Для протипожежного захисту стволів та приймальних майданчиків у надшахтній будівлі встановлюється не менше трьох пожежних кранів умовним діаметром 70 мм, подачу води до яких належить передбачати від зовнішнього господарчо-питного водопроводу. У пожежних кранів повинні знаходитися пожежні рукави зі стволами.

2.10. В устях усіх вертикальних стволів та шурфів повинен бути обладнаний кільцевий трубопровід із зрошувачами. Кільцеві трубопроводи в устях вертикальних стволів повинні безпосередньо з’єднуватися з пожежними водопроводами на поверхні. Засувки для подачі води до кільцевих трубопроводів повинні знаходитися поза приміщеннями, куди можуть проникнути продукти горіння під час пожежі в стволі або надшахтній будівлі. Кільцеві трубопроводи повинні забезпечувати витрату води:

з негорючим кріпленням ствола – не менше як 0,00055 м3/с (2 м3/год.) на 1 м2поперечного перерізу;

з горючим кріпленням ствола – не менше як 0,00166 м3/с (6 м3/год.) на 1 м2поперечного перерізу.

Кільцеві трубопроводи в устях шурфів можуть бути сухотрубними й повинні мати вивід на поверхню, який закінчується з’єднувальною голівкою.

Кільцеві водяні завіси можуть не встановлюватися в устях вертикальних вентиляційних стволів та шурфів, закріплених негорючим кріпленням та таких, що не мають надшахтних будівель, підйомних установок, кабелів, прокладених по стволу (шурфу), сходових відділень та відшивок із дерев’яними елементами, а також в устях усіх похилих стволів.

2.11. Шахтні копри оснащуються сухотрубним трубопроводом, призначеним для подавання води під час пожежі до зрошувачів із метою зрошення шківів та підшківного майданчика. Витрати води на пожежогасіння мають бути не меншими як 0,007 м3/с (25 м3/год.) при тиску у зрошувачів не менше як 0,4 МПа (4 кгс/см2).

2.12. Приміщення баштових копрів категорії А, Б та В повинні оснащуватися внутрішнім пожежним трубопроводом згідно з будівельними нормами й правилами.

Найбільш пожежонебезпечні приміщення баштових копрів (маслостанції, трансформаторні підстанції, розподільні пристрої за наявності устаткування з масляним заповненням та ін.) повинні обладнуватися пристроями автоматичного пожежогасіння.

3. Підземний пожежно-зрошувальний трубопровід

3.1. У підземних виробках для боротьби з пожежами та пилом належить проектувати, як правило, об’єднані пожежно-зрошувальні трубопроводи.

Подачу води с поверхні шахти до гірничих виробок потрібно здійснювати, як правило, самопливними подавальними трубопроводами.

Для зниження тиску води повинні застосовуватися редукційні пристрої, місця встановлення та гідравлічні характеристики яких визначаються розрахунком згідно з КД 12.07.403–96. Мережа пожежно-зрошувальних трубопроводів повинна бути постійно заповнена водою під тиском. Параметри мережі повинні обґрунтовуватися гідравлічними та техніко-економічними розрахунками.

3.2. У проектах протипожежного захисту шахт необхідно передбачати використання як резерву з метою пожежогасіння діючих водовідливних магістралей, повітропроводів та ін.

Можливість використання резервних трубопроводів повинна обґрунтовуватися розрахунком. При цьому в резервних трубопроводах повинні забезпечуватися нормативні величини тиску та витрати води, а в разі необхідності – її очищення.

При цьому необхідно передбачати влаштування постійних місць переключення з опломбованими засувками, що мають у разі необхідності редукційні клапани для гасіння надлишкового тиску. Резервні трубопроводи пожежними кранами можуть не оснащуватися.

Використання дегазаційних трубопроводів для подавання води під час пожежі забороняється.

На шахтах ІІІ категорії та вище за газом в тупикових виробках трубопроводи, які прокладаються з технологічною метою (дегазація, подача стиснутого повітря, кондиціонування та ін.), але які не використовуються під час проведення виробок, повинні прокладатися з відкритим торцем біля вибою з метою їх використання для інертизації атмосфери або подачі вогнегасильних речовин у разі виникнення пожежі.

3.3. Подача води до шахти здійснюється двома магістральними трубопроводами – робочим та резервним, для наново будованих (тих, що реконструюються) шахт – прокладеними різними вертикальними або похилими виробками. Як резервні трубопроводи можуть використовуватися водовідливні трубопроводи.

Подача води до кожного робочого горизонту, що розкривається більше ніж однією виробкою, здійснюється двома прокладеними в різних виробках трубопроводами, які повинні закільцьовуватися між собою на робочих горизонтах.

3.4. Мережа пожежно-зрошувального трубопроводу в підземних виробках повинна складатися з магістральних та дільничних ліній, діаметр яких незалежно від розрахунку на пропускну здатність повинен бути відповідно не меншим як 150 та 100 мм.

3.5. Магістральні лінії прокладаються у вертикальних та похилих стволах, свердловинах, штольнях, приствольних дворах, головних та групових відкотних штреках та квершлагах, похилах та бремсбергах.

3.6. Дільничні лінії пожежного трубопроводу прокладаються:

похилими стволами, похилами, бремсбергами та хідниками при них, крім похилих виробок, якими прокладені магістральні трубопроводи;

відкотними (збірними), конвеєрними, вентиляційними (бортовими) та ярусними (проміжними) штреками.

За наявності двох та більше зближених паралельних похилих виробок пожежний трубопровід може прокладатися однією з них. У цьому випадку відводи з пожежними кранами від трубопроводів потрібно виносити збійками або свердловинами до паралельних виробок.

3.7. Параметри магістрального трубопроводу, прокладеного по стволу та виробках приствольного двору до квершлагу у місце розгалуження трубопроводу до головних виробок, якими здійснюється відкатка вугілля з обох крил шахти, розраховуються за сумарною витратою води, необхідною для влаштування водяної завіси для запобігання розповсюдженню підземної пожежі, на безпосереднє гасіння пожежі суцільним струменем з одного пожежного ствола з діаметром насадки 19 мм (витрата води на один ствол – 0,0083 м3/с (30 м3/год.) та на технологічні потреби (половина розрахункових витрат).

Витрата води на гасіння підземної пожежі розраховується за умови однієї пожежі в шахті.

3.8. Параметри магістрального трубопроводу, прокладеного корінним та груповим відкаточними штреками, похилами та бремсбергами, розраховуються лише за сумарною витратою води, необхідною для влаштування пожежної водяної завіси, та на безпосереднє гасіння пожежі суцільним струменем з одного пожежного ствола (без урахування витрат води на технологічні потреби). При цьому загальні витрати води на пожежогасіння, незалежно від розрахунку, повинні бути не меншими як 0,022 м3/с (80 м3/год.).

Параметри дільничного пожежного трубопроводу обчислюються тільки за витратою води, необхідною для влаштування пожежних водяних завіс, причому ці витрати повинні бути не меншими як 0,014 м3/с (50 м3/год.).

Для виробок, обладнаних стрічковими конвеєрами, параметри пожежно-зрошувального трубопроводу розраховуються за сумарною витратою води на безпосереднє гасіння пожежі суцільним струменем з одного пожежного ствола з діаметром насадки 19 мм (витрата води на один ствол – 0,0083 м3/с (30 м3/год.)) і пристрій автоматичної стаціонарної водяної завіси для локалізації та гасіння пожежі у виробках (загальна витрата води на пожежогасіння повинна бути не меншою як 0,028м3/с (100 м3/год.)).

3.9. Кінці дільничних пожежно-зрошувальних трубопроводів повинні знаходитися від вибоїв підготовчих та очисних виробок не більше ніж на 40 м, повинні оснащуватися пожежним краном, біля якого розташовується ящик із двома пожежними рукавами та пожежним стволом.

3.10. Тиск води на виході з пожежних кранів повинен складати при нормованій витраті води на підземне пожежогасіння 0,6–1,5 МПа (6–15 кгс/см2). На ділянках трубопроводів, де тиск перевищує 1,5 МПа (15 кгс/см2), перед пожежними кранами повинні встановлюватися пристрої, що забезпечують зниження тиску.

3.11. Необхідна витрата води на влаштування водяної завіси для запобігання розповсюдженню пожежі в гірничих виробках, закріплених дерев’яним кріпленням, визначається з урахуванням площі поперечного перерізу виробки та швидкості вентиляційного струменя по таблиці 1.

Таблиця 1

Примітка.Витрати води на створення водяної завіси, що встановлюється у виробках, закріплених негорючим або важкогорючим кріпленням, необхідно приймити рівним 50 м3/год.

Водяна завіса повинна забезпечувати зниження температури нагрітого повітря нижче за температуру спалаху елементів пожежного навантаження виробки.

3.12. Привідні станції стрічкових конвеєрів повинні бути обладнані стаціонарними автоматичними установками пожежогасіння, а кожна гірнича виробка, що обладнана стрічковими конвеєрами, повинна бути оснащена стаціонарними автоматичними установками локалізації пожеж розпиленою водою. Автоматичні установки гасіння і локалізації пожеж повинні відповідати ДСТУ 29.2.04675545.004-2001 «Установки попередження і гасіння пожеж водою автоматичні. Загальні технічні вимоги.» Місця розміщення, відстань між утановками і схема розведення її трубопровідної частини у кожному конкретному випадку визначається проектом протипожежного захисту шахти згідно КД 12.07.403–96.

Центральні електропідстанції та інші камери, в яких установлюється енергоустаткування з масляним заповненням, повинні оснащуватися автоматичними установками порошкового пожежогасіння.

Приймання до експлуатації, налагодження, ремонт та перевірку після ремонту автоматичних засобів пожежогасіння повинні здійснювати призначені наказом по шахті спеціально навчені працівники.

Результати перевірки справності автоматичних засобів пожежогасіння фіксуються у Книзі перевірки автоматичних засобів пожежогасіння (додаток 1)

3.13. Пожежно-зрошувальний трубопровід оснащується пожежними кранами з однотипними з’єднувальними головками, що мають умовний діаметр не менше як 70 мм, які повинні розташовуватися:

у виробках із стрічковими конвеєрами – через 50 м; при цьому додатково пожежні крани розташовуються з обох боків привідної станції конвеєра на відстані 10 м від неї. Поруч із пожежними кранами встановлюються спеціальні ящики, в яких зберігаються ствол із насадкою діаметром 19 мм та пожежний рукав довжиною 20 м, оснащений з обох кінців з’єднувальними голівками;

з обох боків усіх камер, в яких зберігаються або використовуються в технології (устаткуванні) горючі матеріали, – на відстані 10 м. Поряд із пожежним краном встановлюється ящик з одним рукавом довжиною 20 м та пожежним стволом;

біля кожного хідника в складі вибухових матеріалів з обох боків на відстані 10 м. Поряд із пожежним краном встановлюється ящик з одним рукавом довжиною 20 м та пожежним стволом;

біля перетинів та відгалужень підземних виробок;

у горизонтальних виробках, що не мають перетинів та відгалужень, – через 200 м;

у похилих виробках, що не мають перетинів та відгалужень, – через 100 м;

у приствольних дворах, де відсутні камери, – через 100 м;

з кожного боку ствола (в тому числі і сліпого) біля сполучення його з приствольним двором (на приймальному майданчику);

біля навантажних пунктів лав із боку свіжого струменя повітря та на вентиляцийному (бортовому) штрекові (хіднику) не далі 20 м від виходу з очисної виробки;

у тупикових виробках при проектній довжині 500 та більше метрів – через 50м, при меншій довжині – через 100 м, а також в усті та на кінці трубопроводу біля вибою. В усті та біля вибою пожежні крани оснащуються ящиком із двома рукавами довжиною по 20 м та пожежним стволом.

Установка пожежних кранів на подавальних трубопроводах у вертикальних стволах не дозволяється.

Пожежні рукави, призначені для зберігання в шахті, повинні виготовлятися з матеріалів, які не піддаються загниванню, або оброблюватися антисептичними сполуками.

3.14. Пожежно-зрошувальні трубопроводи оснащуються розподільними та регулюючими тиск пристроями, які повинні бути послідовно пронумеровані та нанесені на схему водопроводів із зазначенням порядку їх застосування.

3.15. Для відключення окремих ділянок пожежно-зрошувального трубопроводу на ньому повинні розміщуватися засувки у таких місцях:

на всіх відгалуженнях трубопровідних ліній;

на лініях, що не мають відгалужень, – через кожні 400 м.

3.16. Для підземних трубопроводів потрібно передбачати захист від корозії та блукаючих струмів.

3.17. Увесь шахтний пожежно-зрошувальний трубопровід фарбується розпізнавальним червоним кольором. Фарбування може виконуватися у вигляді смуги шириною 50 мм протягом усієї довжини трубопроводу або у вигляді кілець шириною 50 мм, які наносяться через 1,5–2,0 м.

3.18. Відключення окремих ділянок пожежно-зрошувального трубопроводу здійснюється за письмовим дозволом директора шахти. Про кожне відключення доповідається гірничому диспетчеру, який робить про це запис у Книзі обліку роботи шахти.

4. Розміщення первинних засобів пожежогасіння,

пожежні двері та пожежні арки

4.1. Розміщення та кількість засобів пожежогасіння повинні відповідати вимогам табл. 2. Розташування засобів пожежогасіння у виробках повинно забезпечувати вільний доступ до них та можливість ефективно використовувати їх для гасіння пожеж у початковій стадії.

Таблиця 2