НПАОП 85.20-1.03-99Правила охорони праці в лабораторіях ветеринарної медицини

1. Для визначення наявності парів ртуті в повітрі приміщень застосовують папірці М. І. Полежаєва, які при наявності парів набувають яскраво-червоного забарвлення.

2. Забруднені ртуттю приміщення необхідно прибирати та проводити їхню демеркуризацію згідно з чинними санітарними нормами і правилами та додатком 6 до цих Правил.

3. У випадках аварій під час роботи з радіоактивними речовинами слід керуватись ДНАОП 0.03-3.24-97 та ДНАОП 0.03-3.72-87.

4. Під час роботи в умовах можливого забруднення повітря радіоактивними газами або парами (ремонтні роботи, ліквідація аварій, непередбачені виділення радіоактивних речовин у повітря тощо), якщо застосування фільтрувальних засобів захисту не забезпечує безпечного виконання робіт, то слід використовувати ізолювальні захисні засоби (пневмошоломи, пневмокостюми і, в окремих випадках, кисневі ізолювальні прилади).

5. Весь персонал лабораторії повинен бути навчений наданню першої долікарської допомоги працівникам, які постраждали внаслідок аварії або нещасного випадку, відповідно до вимог, викладених у додатку 7.

1. Електробезпека

   1. Усе електрообладнання, електроінструмент і електроприлади напругою більше 42 В, а також обладнання й механізми, що можуть виявитися під напругою, повинні бути заземлені (занулені) відповідно до розділу 1.7 ПУЕ.

   2. У приміщенні, де встановлені електроприлади, повинні бути інструкції з їхньої експлуатації з коротким описом кожного приладу.

   3. До електроприладів, які перебувають під напругою, повинен бути вільний доступ.

12.4 Перед використанням електроприладів потрібно перевірити їх справність.

1. На підлозі перед кожним електроприладом повинен лежати діелектричний килимок.

2. У випадку порушення або несправності заземлення, оголення електричних проводів або появи іскор електроустановку необхідно негайно відключити від електромережі.

3. При виникненні вогню в електроустановці біля проводів або на проводах установка повинна бути негайно відключена від електромережі рубильником.

Гасити вогонь у таких випадках необхідно вуглекислотним вогнегасником або сухим піском, не доторкаючись руками до проводів, які горять. Забороняється гасити вогонь водою або (та) хімічними пінними вогнегасниками.

1. З метою попередження електротравматизму не допускається:

• працювати з несправними електричними приладами. Про всі виявлені дефекти ізоляції електричних проводів, несправність комутаційних апаратів, штепсельних вилок, розеток тощо, а також заземлення й засобів захисту потрібно негайно повідомити чергового електротехнічного персоналу та керівника робіт;

• переносити включені прилади;

• працювати поблизу відкритих струмопровідних частин електроприладів та доторкатися до них;

• захаращувати підходи до електричних приладів;

• доторкатися до неогороджених щитів, трансформаторів тощо;

• працювати у вологих приміщеннях з електроприладами напругою вище 42 В;

• працювати з електроприладами і наближатися до них у темряві.

1. У випадках припинення подачі електричної енергії всі електроприлади необхідно відключити від електромережі.

2. Електроприлади повинні знаходитися під постійним наглядом електротехнічних працівників.

3. Залишаючи приміщення лабораторії, необхідно відключити всі електроприлади від електромережі.

4. Заходи з попередження виникнення й проявлення зарядів статичної електрики необхідно здійснювати згідно з ДНАОП 0.00-1.29-97.

1. Пожежна безпека

   1. Пожежна безпека в лабораторії повинна забезпечуватися шляхом проведення організаційних, технічних та інших заходів відповідно до Правил пожежної безпеки в Україні.

   2. Для попередження виникнення пожежі не допускається:

• курити у виробничих приміщеннях;

• залишати папір та інші легкозаймисті матеріали на шафах і за шафами, на радіаторах центрального опалення, близько до електропроводів і електроприладів;

• нагрівати легкозаймисті речовини на відкритому вогні, електроплитах тощо (нагрівати слід на піщаній (або водяній) бані);

• залишати без нагляду ввімкнені електроприлади, плити, електричне освітлення;

• зберігати в лабораторії легкозаймисті, вибухові та вогненебезпечні речовини (бензин, скипидар, ефір, фото- і кіноплівку тощо) без дотримання чинних правил безпеки;

• порушувати електропроводку, заставляти шафами й завішувати плакатами, картинами, газетами тощо електропроводи, електровимикачі, розетки;

• захаращувати коридори, переходи, виходи, сходи і доступи до протипожежних засобів шафами, столами та іншими предметами;

• користуватися саморобними, несправними або з відкритою спіраллю електронагрівальними приладами (плитками, електропічками, рефлекторами тощо).

1. У коридорах або в добре доступних місцях повинні бути розташовані щити з набором протипожежного інвентарю, вогнегасники, ящики з піском та пожежний гідрант. Вогнегасники слід також розташовувати в приміщеннях, де проводяться роботи з вогненебезпечними або вибуховими реактивами і небезпечними в пожежному відношенні нагрівальними приладами.

3. Бокс необхідно забезпечувати вогнегасником та азбестовою тканиною або вовняною ковдрою.

4. У газовій мережі лабораторії повинен бути встановлений загальний аварійний кран.

5. При загорянні легкозаймистих речовин для їхнього гасіння слід використовувати вогнегасник, пісок, листовий азбест, азбестову тканину або вовняну ковдру.

6. Лужні метали й фосфор потрібно гасити сухим піском.

7. При виникненні пожежі необхідно викликати пожежну охорону, зачинити вікна та кватирки, вимкнути вентиляцію та електроприлади, винести з приміщення горючі рідини, лужні метали й фосфор.

1. Відповідальність за порушення Правил

Особи, винні в порушенні цих Правил, несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

За безпеку конструкції, правильність вибору матеріалу, якість виготовлення, монтажу, налагодження, ремонту і технічного діагностування, а також за відповідність об'єкта цим Правилам відповідає підприємство, установа, організація (незалежно від форми власності та відомчої належності), що виконує відповідні роботи.

Керівники підприємств, установ, організацій та інші посадові особи несуть персональну відповідальність за виконання вимог Правил у межах покладених на них завдань та функціональних обов'язків згідно з чинним законодавством.

Н

В. І. Пономаренко

ачальник управління по
нагляду в АПКЖурнал руху інфікованого матеріалу

Додаток 2

до п. 9.9.2 Правил охорони праці в лабораторіях ветеринарної медицини

Журнал обліку
виділених культур та їх знищення

* При атипічності культури вказати ці ознаки.

** Знищений, дата, N акта; переданий у музей, колекцію, центр тощо, дата. Для культур I - II груп указати кількість об'єктів, знищених або переданих на зберігання.

Додаток 3

до п. 9.12.27 Правил охорони праці в
лабораторіях ветеринарної медицини

Журнал обліку стерилізації інфікованого матеріалу

Речовини, які застосовуються для хімічних тестів під час обробки в
паровому автоклаві (стерилізаторі) або сухим жаром

Методика проведення бактеріологічного контролю
роботи автоклава

1. Бактеріологічний контроль автоклавів здійснюється згідно з Методичними вказівками щодо контролю парових стерилізаторів (автоклавів) у лікувальних установах (типу "АВ", "АГ", "АЩ", "АОВ").

2. При бактеріологічному контролі роботи автоклава пронумеровані проби ґрунту, загорнуті в пергаментний і фільтрувальний папір, закладають у стерилізаційні коробки в матеріал, який стерилізується, разом з максимальними термометрами. У кожну коробку поміщають не менше трьох проб ґрунту. По дві проби закладають зовні коробок у верхній і нижній частинах стерилізаційної камери автоклава.

3. Режим стерилізації при контролі реєструють у протоколі, де записують місце розміщення проб ґрунту, максимальних термометрів та їх показання, а також результати бактеріологічних досліджень.

4. Після закінчення роботи проби ґрунту в той же день відправляють до бактеріологічної лабораторії. Бікси зі стерилізованим матеріалом, де були термометри й проби ґрунту, підлягають повторній стерилізації.

5. У бактеріологічній лабораторії, із дотриманням асептичних умов, кожну пробу засівають у дві широкогорлі пробірки: в першу - 20 мл м'ясопептонного цукрового бульйону, в другу - 20 мл напіврідкого м'ясопептонного агару.

При посіві розгортають зовнішню обгортку із фільтрувального паперу, стерильними ножицями обрізають куточок пакета і над полум'ям пальника висипають ґрунт у пробірки. Посіви витримують у термостаті при температурі 37 град. C протягом 7 діб.

Одну пробу ґрунту (контрольну) залишають у лабораторії і засівають її після посіву дослідних проб.

1. З пробірок, в яких є ріст, проводять посів на м'ясопептонний агар для підтвердження росту спорової культури. Ріст вегетативних форм (коків, сарцин) не враховують, вважаючи, що їхня мікрофлора внесена в процесі посіву.

2. При наявності росту спорової культури, хоча б в одній пробірці, бактеріологічний контроль повторюють. Коли ж і при повторній роботі виявляються нестерильні проби, припиняють використовувати автоклав для стерилізації і проводять ретельну перевірку технічного стану автоклава, контрольно-вимірювальних приладів, термостійкості мікрофлори, яка міститься у пробах ґрунту, і знову проводять бактеріологічний контроль ефективності стерилізації в цьому автоклаві.

Після з'ясування й усунення причин незадовільної роботи автоклава й позитивних результатів бактеріологічного контролю дають дозвіл проводити стерилізацію в цьому автоклаві. Приготування біопроб

1. Ґрунт, який беруть з городу, клумби, в садку, висушують при кімнатній температурі, роздрібнюють у ступі і просівають через дрібне сито або один шар марлі (поза приміщенням бактеріологічної лабораторії).

2. Проби ґрунту, вагою по 3 г, кожну загортають послідовно в пергамент, а потім у фільтрувальний папір (типу порошку).

3. Проби ґрунту, не менше трьох від наявного зразка, ставлять в автоклав, розташовуючи їх на кришці порожньої стерилізаційної коробки (для попередження змочування їхнім конденсатом).

4. Після продувки доводять тиск пари в автоклаві до 0,11 МПа (1,1 кгс/кв. см) (температура 120 ± 1 град. C) і через 5 або 3 хвилини випускають пару.

Підіймання тиску проводять максимум протягом 8 хв., випускання - 3 хв. Обмеження часу піднімання тиску й випускання пари потрібно для зменшення часу дії пари на мікрофлору проб ґрунту до і після експозиції.

1. Після обробки проб ґрунту їх піддають бактеріологічному дослідженню так, як вказано в п. 4 і 5 Методики проведення бактеріологічного контролю.

2. Якщо при експозиції в 5 хв. у всіх пробірках з засіяними пробами ґрунту немає росту, то при наступній перевірці експозицію скорочують до 3 хвилин. Коли й при цій експозиції всі проби ґрунту виявляються стерильними, цей зразок ґрунту вважають непридатним для контролю автоклавів.

3. Ґрунт, який вміщує термостійкі сапрофіти, підсушений і просіяний, зберігається в банках з притертими пробками при кімнатній температурі в темному місці. Термін використання його для бактеріологічного контролю роботи автоклавів 6 - 7 місяців.

Через 3 - 4 місяці належить перевірити збереження термостійкості мікрофлори в цьому ґрунті. Демеркуризація забруднених поверхонь, приміщень та одягу

1. Демеркуризацію поверхонь можна проводити такими методами:

• обробка розчином сульфіду натрію. З метою прискорення реакції до розчину сульфіду натрію додають до 10 % сірки. Якщо поверхні крім ртуті містили ртутєорганічні сполуки, то їх спочатку обробляють рідкою пастою, що складається з 1 вагової частини хлорного вапна і 4 вагових частин води, і приміщення зачиняють. Через 2 - 3 години хлорне вапно змивають, підлогу й стіни, пофарбовані олійними фарбами, меблі та інше обладнання обробляють 5 - 10 % водним розчином сульфіду натрію, і приміщення зачиняють на добу. Після цього поверхні промивають мильним розчином;

• обробка 4 - 5 % розчином моно- або діхлораміну в чотирихлористому вуглеці й витримка 8-10 годин у зачиненому приміщенні. Після цього слід рясно змочити поверхню 4 - 5 % розчином полісульфіду натрію і знову зачинити приміщення на 8 - 10 годин. Потім приміщення слід добре провітрити, а демеркуризовану поверхню промити водою й насухо витерти. У результаті такої обробки спочатку утворюється сульфамід ртуті й каломель, яка при взаємодії з розчином полісульфіду натрію перетворюється в сульфід ртуті.

Для приготування полісульфіду натрію беруть 4 кг кристалічного сульфіду натрію, нагрівають його в сталевій посудині до температури 105 град. C і, при помішуванні, поступово додають 0,5 - 0,7 кг меленої сірки до повного її розчинення. Одержаний полісульфід натрію розводять водою до потрібної концентрації;

• забруднену поверхню вкривають 20 % розчином хлориду заліза (III) із розрахунку одне відро на 25 кв. м площі приміщення. Поверхню, покриту розчином, кілька разів протирають щіткою, змоченою цим самим розчином, і залишають до повного висихання на 1 - 2 доби. Після цього демеркуризовану поверхню очищають, кілька разів ретельно промивають спочатку мильною, а потім чистою водою. Це потрібно тому, що невелика кількість хлорних і кисневих сполук ртуті, що залишилась, під дією світла й кисню поступово розкладаються і металічна ртуть, що звільнилася при цьому (як правило, у вигляді дуже дрібнодисперсних краплинок), знову стає джерелом інтенсивного надходження парів ртуті у приміщення й отруєння працюючих.

1. Для демеркуризації повітря використовують:

• однопроцентний розчин перманганату калію. Під час пропускання крізь нього повітря, що містить пари ртуті, з інтенсивністю 10 - 13 л/хв. затримує до 90 % ртуті, при цьому для зв'язування самої ртуті витрачається 5 % перманганату калію, а решта - на окиснення домішок, які знаходяться в повітрі;

• розчин, у 1 л якого міститься 1 г перманганату калію і 5 мл соляної кислоти густиною 1,19 г/куб. см. При взаємодії перманганату калію із соляною кислотою виділяється хлор, який розчиняється у воді й потім реагує зі ртуттю, утворюючи каломель, практично нерозчинну у воді. При цьому всі пилоподібні й дуже дрібні краплинки ртуті перетворюються в каломель, а більші краплини покриваються плівкою хлориду ртуті (I); сірководень (при цьому на поверхні рідкої ртуті утворюється плівка сульфіду ртуті, яка запобігає її випаровуванню). Приміщення при демеркуризації заповнюють сірководнем концентрації 0,5 мг/л, ретельно закривають і залишають на 40 годин. Цей метод зручний для знешкодження ртуті на стінах і стелі.

1. При виявленні в приміщенні парів ртуті в концентрації, що перевищує гранично допустиму, необхідно негайно приступити до очистки приміщення від ртуті таким чином:

• очистити лабораторні столи й шафи від краплин ртуті, потім установити їх на непроникну підстилку (клейонку, лінолеум тощо) і злегка ударяти по них. Якщо за пришивні борти лабораторних столів попали краплини ртуті, то борти необхідно відірвати. Краплинки ртуті, що впали при цьому, слід зібрати;

• очистити сифони водопровідних раковин, запобігаючи можливому проливанню ртуті із сифонів на підлогу;

• очистити поверхню підлоги, переставляючи при цьому меблі;

• плінтуси відірвати від стін і обстежити поверхню під ними. При виявленні ртуті, вкрапленої в штукатурку за плінтусами, відповідну ділянку штукатурки видалити. Зняти лінолеум, гуму, а також плитки і дошки паркету, які нещільно прилягають до підлоги і під якими можливе накопичення ртуті.

Після очищення меблів, обладнання й підлоги від ртуті вікна, двері, рами, меблі, радіатори, підлогу й поверхню стін, покритих олійною фарбою, необхідно промити гарячою водою за допомогою щіток.

Після виконання цих робіт приміщення необхідно провітрити і через 5 днів зробити контрольний аналіз повітряного середовища. При виявленні концентрації ртуті більше гранично допустимої очищення потрібно повторити.

1. Якщо заходи, передбачені п. 3, не дають помітного зниження концентрації парів ртуті, необхідно дослідити повітряний простір під підлогою шляхом узяття проб через отвір у підлозі. При виявленні значної концентрації парів ртуті повітряний простір під підлогою ізолюється від повітря робочих приміщень. З цією метою підлогу застеляють лінолеумом або засипають щілини в підлозі порошком двоокису марганцю і потім зашпакльовують.

2. Якщо перелічені вище заходи не дають бажаних результатів, то зривають підлогу і ретельно очищають від ртуті простір під підлогою: видаляють засипку, поверхню цементного покриття (після очищення від сміття), покривають шаром оліфи або олійної фарби. Для ізоляції дерев'яного покриття можна накладати шар глини, штукатурки або бітуму.

3. Забруднені ртуттю приміщення необхідно прибирати з використанням інвентарю, яким забороняється прибирати інші приміщення. Після закінчення прибирання і обробки інвентарю розчинами демеркуризантів його поміщають у металевий, пофарбований у яскравий застережний колір ящик, який щільно закривається та обладнаний місцевим відсмоктуванням повітря. Ящик може знаходитися в окремій кімнаті блоку побутових приміщень або в гардеробній робочого одягу.

4. Спецодяг, забруднений ртуттю, знепилюють, завантажують у барабан пральної машини і протягом 30 хвилин промивають холодною водою. Промитий спецодяг заливають мильно-содовим розчином із розрахунку 4 л на 1 кг одягу і перуть протягом 30 хвилин при температурі 70 - 80 град. C. Випраний спецодяг промивають у барабані спочатку гарячою, а потім холодною водою до видалення лугу і протягом 30 хвилин обробляють 1 - 2 % розчином соляної кислоти. Проводять повторне прання спецодягу мильно-содовим розчином у барабані протягом 20 хвилин при температурі 70 - 80 град. C. Потім спецодяг промивають холодною водою, віджимають, сушать та прасують.

Під час демеркуризації розчинами перманганату калію і особливо розчинами хлориду заліза (III) предмети та обладнання в приміщенні (паркет, меблі, покриття з деяких пластмасових матеріалів тощо) втрачають свій початковий вигляд і частково руйнуються. Особливо сильній корозії при взаємодії з розчинами хлориду заліза (III) піддаються металеві частини приладів. Руйнування металевого обладнання проходить навіть, якщо воно безпосередньо не обробляється розчином хлориду заліза (III), але перебуває в приміщенні, в якому проводять демеркуризацію. Тому на час демеркуризації все металеве обладнання слід винести з цього приміщення. Надання першої долікарської допомоги