9.5.13. Мережа господарсько-питного і технічного водопроводу повинні бути пофарбовані в різні кольори. Забороняється з`єднання мережі технічного і питного водопостачання незалежно від типу запірної арматури.
9.5.14. У разі дефіциту питної води за погодженням з місцевим органом сані-тарного нагляду дозволяється використовувати для гідротранспортерів і автоклавів хлоровану воду, яка містить 5-6 мг активного хлору в 1 л води.
9.5.15. М`ясопереробне підприємство повинно бути забезпечене гарячим водопостачанням.
Для системи гарячого водопостачання застосовується вода, що відповідає вимогам ГОСТ 2874-82*. Використання гарячої води із системи водяного опалення забороняється.
Для місць з використанням гарячої води слід улаштовувати змішувачі.
9.5.16. Не дозволяється скидання у відкриті водоймища забруднених виробничих і побутових стічних вод без відповідного очищення.
9.5.17. Не дозволяється влаштування на території підприємства поглина-льних колодязів.
Метод очищення стічних вод і розташування очисних споруд, передбачених не за чинними нормами, у кожному окремому випадку повинні погоджуватися з місцевим органом санітарного нагляду.
9.5.18. Підприємство зобов`язано піддавати воду хіміко-бактеріологічним аналізам за строками, установленими територіальними установами санітарно-епі-деміологічної служби, але не рідше одного разу в квартал у разі використання води міського водопроводу і одного разу в місяць за наявності власного джерела водопостачання.
У разі використання води з відкритих водойм і колодязів бактеріологічний аналіз води необхідно проводити не рідше одного разу в декаду.
9.5.19. Водопровідний увід повинен знаходитися в ізольованому приміщенні, що закривається, і утримуватись у належному санітарному і технічному стані, мати манометри, крани для відбирання проб води, трапи для стоку, зворотні клапани, що спонукають рух води тільки в одному напрямі.
Водопровід технічної води повинен бути окремим від водопроводу питної води. Обидві системи водопостачання не повинні мати між собою ніяких з`єднань, і трубопроводи повинні бути пофарбовані у відмінний колір. У місцях забору води повинні бути написи: “питна”, “технічна”.
9.5.20. Для окремих підприємств, де не має централізованого або міського водопроводу від артезіанської скважини, за погодженням з територіальними установами санітарно-епідеміологічної служби дозволяється використовувати воду з відкритих водойм.
Вода з колодязів може використовуватися для водопостачання, якщо влаштування, розміщення колодязів і якість води відповідає вимогам Санітарних правил по влаштуванню і утриманню колодязів і каптажів джерел, використовуваних для господарсько-питного водопостачання.
9.5.21. Кількість резервуарів для зберігання води на господарсько-питні і протипожежні потреби повинно бути не менше ніж два. Обмін води в резервуарах повинен забезпечуватися в строк не більше ніж 48 годин. Для огляду і чищення резервуарів улаштовують люки, скоби і драбини.
9.5.22. Вода в накопичувальному резервуарі повинна піддаватися хлоруван-ню з обов`язковим контролем залишкового хлору.
9.5.23. Дезінфекція накопичувальних резервуарів і водопровідної мережі повинна проводитися у разі аварій, ремонтних робіт, а також за приписами територіальних установ санітарно-епідеміологічної служби з наступним контролем якос-ті обробки.
9.5.24. У виробничих приміщеннях необхідно передбачати змивні крани за розрахунком один кран на 150 м2площі, але не менше одного змивного крана на приміщення; кронштейни для зберігання шлангів.
Для миття рук у цехах повинні бути установлені раковини з підведенням холодної і гарячої води із змішувачем, споряджені милом, щіткою, посудиною для дезінфікуючого розчину, рушником одноразового використання чи електрорушниками.
Раковини повинні розташовуватись у кожному виробничому цеху біля входу, а також у місцях, зручних для користування ними, на відстані не більше ніж 10 м від робочих місць.
Для питних цілей установлюють питні фонтанчики або сатураторні установки на відстані не більше ніж 75 м від робочого місця; температура питної води повин-на бути не нижча ніж 8оС і не вища 20оС.
9.5.25. Для приймання стічних вод від миття підлоги у виробничих примі-щеннях повинні бути трапи діаметром 0,1 м із розрахунку не більше 150 м2площі підлоги на один трап.
9.5.26. Для видалення відпрацьованих вод апарати і машини приєднують до каналізаційної мережі за допомогою трубопроводів з улаштуванням сифонів або через лійки з розривом струменя.
Для видалення виробничих і фекальних стічних вод у господарствах улаш-товують каналізаційну мережу, яка приєднується до загальномісцевої каналізації або з власною системою очисних споруд.
Умови відведення стічних вод повинні відповідати вимогам Санітарних правил охорони поверхневих вод від забруднення і в кожному конкретному випадку погоджуються з територіальними установами санітарно-епідеміологічної служби.
Фекальна каналізація повинна бути окремою від виробничої і мати само-стійний випуск у колектор.
9.5.27. Фізико-хімічні і бактеріологічні дослідження стічних вод здійснюють у спеціальній санітарній лабораторії підприємства або в лабораторії територіальної санітарно-епідеміологічної станції.
9.6. Освітлення
9.6.1. У виробничих і допоміжних приміщеннях повинно бути природне і штучне освітлення і відповідати вимогам СН 245-71, СНиП II-4-79, Санітарних і ветеринарних вимог до проектування підприємств м`ясної промисловості.
9.6.2. Усі виробничі і допоміжні приміщення з тривалим перебуванням людей повинні мати природне освітлення.
Без природного освітлення або з недостатнім природним освітленням дозволяються приміщення, в яких працюючі перебувають не більше 50% часу впродовж робочого дня або якщо це вимагається за умовами технології (цехові комори, матеріальні склади, холодильні камери, термостатні, бойлерні, вентиляційні камери). Ці приміщення повинні бути обладнані штучним освітленням.
9.6.3. Стулкові віконні рами в приміщеннях повинні бути обладнані легко керованими ручними або механізованими пристроями для їх відкриття і фіксації в необхідному положенні.
9.6.4. Світлові отвори не дозволяється захаращувати тарою, устаткуванням, матеріалами як усередині так і поза будівлею, заміняти засклення фанерою, картоном і .іншими непрозорими матеріалами.
9.6.5. Засклена поверхня світлових отворів (вікон, ліхтарів) повинна очищатися від пилу і сажі за мірою забруднення, але не рідше одного разу в квартал.
9.6.6. Розбите скло у вікнах необхідно зразу заміняти цілим. Вставляти у вік-нах складові скла не дозволяється.
9.6.7. У всіх виробничих приміщеннях, окремих виробничих дільницях і допоміжних приміщеннях повинно бути штучне освітлення у відповідності з величинами, наведеними в додатку 5.
9.6.8. Виробничі приміщення (з постійним перебуванням працівників) без природного освітлення або з недостатнім природним освітленням повинні бути обладнані установками штучного ультрафіолетового опромінювання (з ерітемними лампами).
9.6.9. Світильники з люмінесцентними лампами повинні мати захисну решіт-ку, розсіювач або спеціальні лампові патрони, що унеможливлюють випадання ламп із світильників; світильники з лампами накалювання - суцільне захисне стекло.
9.6.10. Hорми штучної освітленості допоміжних і побутових приміщень і ко-ефіціенти природного освітлення (к.е.о.) мають відповідати величинам, наведеним у додатку 6.
9.6.11. Для живлення світильників загального освітлення слід застосовувати напругу не вище 380/220 В перемінного струму за заземленої нейтралi і не вище 220 В перемінного струму за ізольованої нейтралi і постійного струму.
9.6.12. Для освітлення приміщень, території, площадок висота підвісу світильників повинна бути:
у приміщеннях на рівні від підлоги - не менша ніж 2,5 м;
у складських приміщеннях відстань від світильників до вантажів і тари - не менша 0,5 м;
для території - не менша 3,5 м;
для автомобільних доріг і проїздів - не менша 6,0 м.
Світильники з люмiнесцентними лампами на напругу 127-220 В дозволяється влаштовувати на висоті меншій ніж 2,5 м від підлоги, а також для місцевого освітлення за умови, якщо конструкція їх виключає можливість доступу до лампи без спеціальних пристосувань.
У разі неможливості виконати ці вимоги дозволяється використовувати світильники з напругою не вище 42 В.
9.6.13. Устаткування, на якому контроль якості продукції проводиться на про-світ, або під час обслуговування якого необхідно систематично проводити візуальний контроль за оброблюваним продуктом, повинно бути оснащено світильником місцевого освітлення.
Зона, що освітлюється світильником, і величина освітленості відповідно до СНиП II-4-79 повинні зазначатись у нормативній документації на конкретний вид устаткування.
9.6.14. Світильники місцевого освітлення, що входять до складу устаткування, необхідно установлювати на найменш підданих вібрації частинах устаткування в безпосередній близькості від робочої поверхні, яка освітлюється на відстані не більшій ніж 0,5 м.
9.6.15. Для живлення світильників місцевого стаціонарного освітлення з лампами розжарювання повинна застосовуватися напруга: у приміщеннях без підвищеної небезпеки - не вище 220 В; у приміщеннях з підвищеною небезпекою - не вище 42 В; в особливо небезпечних - 12В. Світильники місцевого освітлення повинні бути змонтовані з індивідуальними вимикачами, розміщеними безпосе-редньо на світильнику, або в місцях, зручних для обслуговування.
9.6.16. Штучне освітлення в одному приміщенні повинно бути виконано тіль-ки люмінесцентними лампами або лише лампами розжарювання.
У приміщеннях, де вимагається розпізнання кольорових відтінків повинні установлюватися люмінесцентні лампи.
9.6.17. Освітлювальні прилади і арматура повинні утримуватися в чистоті і протиратися за необхідністю, але не рідше одного разу в тиждень.
Внутрішня засклена поверхня повинна промиватись і протиратись не рідше одного разу в тиждень.
9.6.18. Електричні лампочки повинні бути поміщені в закриті плафони, металеві частини освітлювальних пристроїв, розташованих у всіх технологічних цехах і на відкритому повітрі повинні мати вологозахисне покриття.
9.6.19. Перевірка освітленості на робочих місцях повинна здійснюватись не рідше одного разу в місяць.
9.6.20. У всіх технологічних цехах і відділеннях згідно з ВНТП 532/739-85 необхідно влаштовувати аварійне освітлення, яке повинно мати два джерела живлення.
Hайменша освітленість робочої поверхні виробничих приміщень і території підприємства, які потребують обслуговування і в аварійному режимі, повинна скла-дати 10% освітленості, нормованої для робочого освітлення за системою загального освітлення..
9.6.21. Евакуаційне освітлення в приміщеннях або в місцях проведення робіт поза будівлями має бути:
у місцях, небезпечних для проходу людей;
у проходах і на сходах для евакуації за числом людей, що евакуюються, понад 50 чоловік;
на основних проходах виробничих приміщень, в яких працює понад 50 чоловік;
у виробничих приміщеннях із постійно працюючими в них працівникми, де вихід людей із приміщень у разі аварійного відключення робочого освітлення пов'язаний з небезпекою травмування з-за продовження роботи виробничого устаткування;
у приміщеннях допоміжної будівлі, де можуть одночасно знаходитись понад 100 чоловік.
Евакуаційне освітлення повинно забезпечувати найменшу освітленість на підлозі основних проходів (або на землі) і на східцях сходів:
у приміщеннях - 0,5 лк;
на відкритих територіях - 2,0 лк.
Світильники аварійного освітлення в приміщеннях можуть бути використані для евакуаційного освітлення.
9.6.22. Не дозволяється використання електросилових мереж для живлення загального робочого, аварійного і евакуаційного освітлення.
9.6.23. Світлові покажчики евакуаційних або запасних виходів із приміщень будь-якого призначення повинні бути забезпечені автономним джерелом живлення, яке не відключається під час функціонування будівлі.
9.6.24. У пожежонебезпечних зонах необхідно застосовувати світильники, що мають відповідну ступінь захисту.
9.6.25. Охоронне освітлення (за відсутності спеціальних технічних засобів охорони) необхідно влаштовувати вздовж кордону території підприємства, що охороняється в нічний час.
Освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі в горизонтальній площинi.
9.7. Мікроклімат на робочих місцях і в приміщеннях
9.7.1. У виробничих приміщеннях у вікнах повинні бути влаштовані прист-рої, що забезпечують провітрюваність приміщень і напрямленість руху повітря, що надходить: уверх - у холодний період року, униз - у теплий період року. Площа їх повинна складати не менше ніж 20% площі світлових отворів.
9.7.2. У цехах з відкритим технологічним поцесом повинно бути передбачено очищення зовнішнього повітря, що подається, від пилу в системах механічної припливної вентиляції.
Забір припливного повітря для виробничих приміщень повинен проводитися в зоні найменшого забруднення.
9.7.3. У приміщеннях, де відбувається виділення пари і значної кількості теп-ла, обладнують припливно-витяжну вентиляцією з улаштуванням, у необхідних ви-падках, місцевих відсмоктувачів; крім того, кожне приміщення повинно мати природне провітрювання, якщо це дозволяється технологічним процесом.
9.7.4. Побутові приміщення повинні бути обладнані припливною і витяжною вентиляцією. У приміщеннях з однократним і меншим повітрообміном дозволяється влаштування природної припливної і витяжної вентиляції.
Розрахункові температури і кратність повітрообміну в допоміжних приміщеннях наведені в додатку 7.
9.7.5. Вміст шкідливих газів, пари і пилу в робочій зоні виробничих приміщень повинно відповідати ГОСТ 12.1.005-88.
Обжарювальні, варильні і коптильні камери, димогененратори, шпарильні чани, ротаційні печі для випікання хлібів, обжарювання і запікання буженини, карбонаду та інших виробів, варильні котли, джерела значних виділень парів, газів, пилу повинні бути герметизовані і обладнані місцевими відсмоктувачами.
Викид в атмосферу повітря, що видаляється загальнообмінною вентиляцією і місцевими відсмоктувачами, і вміщує борошняний пил або шкідливі, і які тхнуть, речовини, підлягають очищенню.
9.7.6. У виробничих приміщеннях з можливим виділенням шкідливих парів і газів (коптильне, компресорне відділення)повинні бути установлені газоаналізатори, зблоковані із звуковою і світловою сигналізацією, що попереджає про небезпечну концентрацію шкідливих речовин.
9.7.7 Температура, відносна вологість, швидкість руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень повинні відповідати ГОСТ 12.1.005-88, (додаток 8).
9.7.8. У відповідності з ГОСТ 12.1.005-88 температуру, відносну вологість і швидкість руху повітря слід заміряти на висоті 1,0 м від підлоги або робочої площадки під час робіт, виконуваних сидячи, і на висоті 1,5 м - під час робіт, виконуваних стоячи, за мінімального і максимального віддалення від джерел локального тепловиділення, охолодження або вологовиділення (нагрітих агрегатів, вікон, дверних отворів, воріт, відкритих ванн тощо).
9.7.9. Вентиляційні канали повітровідводи від технологічного устаткування необхідно періодично (не рідше одного разу в рік) прочищати.
9.7.10. Виробничі і допоміжні приміщення повинні бути забезпечені опаленням.
9.7.11. В основних виробничих приміщеннях як нагрівальні прилади рекомендується застосовувати радіатори.
Установлення нагрівальних приладів з негладкою поверхнею (конвектори, ребристі труби) не дозволяється.
9.7.12. Для виключення протягів на робочих місцях обкачувальників і жилувальників двері холодильних камер і коридорів повинні мати повітряні завіси і штори.
9.7.13. Для забезпечення експлуатації систем вентиляції, кондиціонування повітря і опалення на підприємстві повинна бути призначена наказом ке-рівника відповідальна особа із числа інженерно-технічних працівників.
9.7.14. Профілактичні контрольно-експлуатаційні випробування систем вентиляції, кондиціонування повітря і опалення повинні проводитися періодично, не рідше одного разу в рік, а також кожний раз після ремонту або реконструкції.
9.7.15. На кожну систему вентиляції, кондиціонування повітря і опалення повинен складатися технічний паспорт, інструкції з експлуатації, графік планово-попереджувального і поточних ремонтів, а також заводитися журнал експлуатації.
9.8. Шум і вібрація
9.8.1. Допустимі рівні шуму на робочих місцях повинні бути у відповідності з ГОСТ 12.1.003-83* та Санітарними нормами допустимих рівнів шуму на робочих місцях (СН-3223-85) і відповідати додатку 9.
9.8.2 Рівні вібрації повинні бути у відповідності з ГОСТ 12.1.012-90 та Санітарними нормами вібрації робочих місць (СН-3044-84) і відповідати додаткам 10,11.
9.8.3. Основним джерелом шуму в робочих зонах виробничих приміщень і території підприємства являються:
транспортери, стрічкові пили, дробарки;
вентилятори, компресори, парові і водогрійні котли;
транспортно-технологічні засоби - автомобілі, автонавантажувачі, машини наземного безрейкового електротранспорту.
9.8.4. Колективні і індивідуальні засоби захисту працівників від шуму повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.1.029-80 і СНиП II-12-77, від вібрації - вимогам ГОСТ 26568-85.
9.8.5. Зниження шуму і вібрації необхідно забезпечувати такими заходами:
обмежувати окружні швидкості обертання коліс вентиляторів і швидкість руху повітря;
обладнувати системи шумогасниками і звукоізолювати повітроводи;
передбачати установку вентиляторів і електродвигунів на вібро- і звукопоглинальних основах;
устаткування, робота якого супроводжується інтенсивною вібрацією, установлювати на фундаменти, що відокремлені від конструкції будівлі;
установлювати вентиляційне обладнання з підвищеним рівнем шуму і вібрації в камерах із звукоізоляційними або звукопоглинальними стінками;
з`єднувати вхідні і вихідні отвори кожуха вентилятора із повітроводами за допомогою гнучких вставок;
періодично оглядати і замінювати підшипники вентилятора;
усувати люфти шківів або з`єднувальних муфт, клинопасових і плоскопасових передач;
не дозволяється під час проведення ремонтних і налагоджувальних робіт порушення балансування колеса вентилятора і ротора електродвигуна;
зменшувати вібрацію на шляхах розповсюдження засобами віброізоляції і вібропоглинання (застосування спеціальних сидінь, площадок з пасивною пружинною ізоляцією, гумових, поролонових та інших настилів);
проводити своєчасно плановий і попереджувальний ремонт машин з обов`язковим післяремонтним контролем вібраційних характеристик;
вилучати контакт працюючих з вібріруючими поверхнями за межами робочого місця або робочої зони (улаштування огороджень, сигналізації, блокування, попереджувальних написів тощо);
використовувати віброгасильні рукавиці під час роботи на пневматичному інструменті.
9.8.6. Звукоізоляційні і звукопоглинальні матеріали, що використовуються, повинні бути вогнестійкими і важкогорючими.
9.8.7. Виробниче устаткування, що створює шум і вібрацію, повинно мати паспорт, де зазначаються шумові характеристики і рівні вібрації під час роботи цього устаткування.
9.8.8. Рівень шуму і вібрації необхідно визначати на працюючому устаткуванні на холостому режимі і під навантаженням.
9.8.9. Не дозволяється проводити модернізацію і реконструкцію устаткування, що приводять до підвищення рівнів шуму і вібрації.
9.8.10. На підприємстві повинен бути забезпечений контроль рівнів шуму і вібрації на робочих місцях не рідше одного разу в рік.
9.9. Особиста гігієна
9.9.1. Кожний працівник на підприємстві несе відповідальність за виконання правил особистої гігієни, за стан робочого місця, за виконання технологічних і са-нітарних вимог на своїй дільниці.
9.9.2. Під час поступленні на роботу і впродовж роботи працюючі на підприємстві повинні підлягати медичним обстеженням у відповідності з вимогами, встановленими установами санітарно-епідеміологічної служби.
Кожний працівник повинен мати особисту медичну книжку.
9.9.3. Усі працівники при поступленні на роботу повинні пройти підготовку за програмою санмінімуму і здати іспити з відміткою про це у відповідному журналі і в особистій медичній книжці. Подальше всі працівники, включаючи адміністрацію і інженерно-технічний персонал, незалежно від термінів їх поступлення на роботу, повинні один раз у два роки проходити навчання і перевірку санмінімуму. Особи, які не здали санмінімум, до роботи не допускаються.
9.9.4. Не допускаються до роботи в цехах з виробництва м`ясних продуктів особи, які страждають захворюваннями, зазначеними в Інструкції про порядок проведення медичних обстежень осіб, які поступають на роботу і працюють на харчових підприємствах, на спорудах водопостачання, у дитячих установах тощо.
9.9.5. Працівники виробничих цехів повинні під час появи ознак шлунково-кишкових захворювань, підвищенні температури, нагноєнні і симптомах інших захворювань повідомляти про це адміністрацію і звертатися в здоровпункт підпри-ємства чи іншу медичну установу для одержання відповідного лікування.
9.9.6. Працівники виробничих цехів перед початком роботи повинні прийняти душ, одягнути чистий спеціальний одяг так, щоб він цілком закривав особистий одяг, підібрати волосся під косинку або ковпак і двократно вимити руки теплою водою з милом. Після закінчення роботи також прийняти душ.
9.9.7. Заміна спецодягу повинна проводитися щоденно і за мірою забруднення.
9.9.8. У періоди епідеміологічного неблагополуччя, за вказівками санітарно-епідеміологічної станції або органів державного ветеринарного нагляду працівники цехів перед миттям рук повинні їх дезінфікувати 0,2%-ним розчином хлораміну або 0,1%-ним освітленим розчином хлорного вапна.
9.9.9. У разі нездужання, ураження шкіри у вигляді поранень, опіків, гноячок, злущування слід звертатися в медпункт, за невеликих пошкоджень - обробляти антисептичними розчинами.