НПАОП 10.0-5.45-13Інструкція із запобігання та локалізації вибухів вугільного пилу

На шахті повинен бути незнижуваний місячний запас інертного пилу для своєчасного осланцювання гірничих виробок та заміни його в заслонах. У гірни­чих виробках повинен бути незнижуваний тижневий запас інертного пилу для осланцювання.

Придатність інертного пилу у незнижуваних запасах на поверхні та в гірни­чих виробках треба контролювати відповідно щомісяця і щотижня згідно з вимо­гами абзацу першого пункту 4 цієї глави.

1. Гідропиловибухозахист

1. Зв’язування пилу та обмивання гірничих виробок

1. Біленню підлягають боки й покрівля виробок із розрахунку не менше ніж 0,8 л вапняного розчину на 1 м оброблюваної поверхні. Виробка вважається обробленою, якщо на її боках і покрівлі немає поверхонь, не покритих розчином.

Білення гірничих виробок довжиною понад 200 м проводять механізованим спо­собом.

1. Обмивання гірничих виробок проводять шляхом змивання пилу водяними розчинами змочувачів з покрівлі, боків й доступних місць за кріпленням вироб­ки. Витрата розчину змочувача має становити не менше ніж 1,5 л на 1 м" по­верхні виробки. Як розпилювачі повинні застосовуватися зрошувачі (форсунки або насадки). Вугільний штиб і пил, що залишилися після обмивання на підошві виробки, зволожують так, щоб вміст зовнішньої вологи у них був не менше ніж 12%, а в міру їх накопичення вони прибираються. Для попередження обводнення виробок через їх обмивання необхідно систематично проводити очищення во­довідвідних канавок.

2. Для обмивання виробок з домішками змочувачів використовують дозатори змочувача. Для обмивання розчином змочувача можуть також застосовуватися ручні зрошувачі з пристроєм для дозування змочувача.

3. Для зв’язування (скріплення) відкладеного вугільного пилу використову­ють рідинні або пастоподібні змочувально-зв’язувальні суміші на основі хлори­стого кальцію й змочувача. Концентрацію хлористого кальцію і відповідну їй оптимальну концентрацію змочувача у розчині підбирають залежно від віднос­ної вологості повітря в оброблюваній виробці відповідно до таблиці додатка 14 до цієї Інструкції.

Обробці змочувально-зв’язувальною сумішшю підлягають боки й покрівля виробки, а також доступні місця за кріпленням виробки. Підошва при цьому зво­ложується стікаючою рідиною. Витрата рідинної змочувально-зв’язувальної

2 2 суміші має бути не менше ніж 0,5 л/м" , а пастоподібної - не менше ніж 3,0 кг/м"

оброблюваної поверхні. Змочувально-зв’язувальні суміші наносять на попе­редньо обмиту поверхню виробки.

1. Застосування інших змочувальних та зв’язувальних речовин для обмиван­ня та скріплення вугільного пилу, ефективність яких підтверджена результатами досліджень та випробувань, здійснюється за наявності висновку Державної санітарно-епідеміологічної служби України відповідно до вимог Державних санітарних правил та норм "Підприємства вугільної промисловості" ДСП 3.3.1.095-2002, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 грудня 2002 року № 468, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20 червня 2003 року за № 498/7819.

1. Туманоутворювальні завіси

1. Неперервне зв’язування вугільного пилу проводиться за допомогою тума- ноутворювальних завіс, які влаштовують розосереджено на прилеглій до лави ділянці вентиляційного штреку. Туманоутворювач повинен створювати факел туману у вигляді суцільного конусу, площа перерізу якого має дорівнювати площі поперечного перерізу виробки.

Туманоутворювальні завіси повинні діяти протягом всього терміну виймання вугілля на цій дільниці.

1. Туманоутворювачі в першій завісі при швидкості вентиляційного струменя у виробці понад 2 м/с влаштовують так, щоб їх факели були направлені

назустріч переміщенню вентиляційного струменя, а при швидкості 2 м/с і менше

• у напрямку його переміщення.

У другій і наступній завісах туманоутворювачі повинні влаштовуватись так, щоб їх факели були направлені в напрямку переміщення вентиляційного струме­ня.

Відстань першої завіси від лави не повинна перевищувати 20 м. Відстань між першою й другою завісами приймають залежно від швидкості руху повітря у ви­робці згідно з рисунком додатка 15 до цієї Інструкції. Відстань кожної наступної завіси (починаючи з третьої) від попередньої збільшується на 25 м.

Туманоутворювальні завіси періодично (в міру посування лави або прохідницького вибою) повинні переноситися. Туманоутворювальні завіси розташовують у місцях, де не встановлена електроапаратура.

1. На ділянці вентиляційного штреку між першою туманоутворювальною завісою і лавою та між останньою туманоутворювальною завісою і далі на вихід застосовують зв’язування пилу змочувально-зв’язувальними сумішами або об­мивання виробки.

1. Водяні заслони

1. Водяні заслони влаштовують у вигляді ряду встановлюваних під по­крівлею впоперек виробки наповнених водою жорстких пластмасових посудин, які легко перевертаються або розбиваються, ємністю не більше ніж 80 л кожна.

Поперечний переріз посудини повинен мати форму перевернутої рівнобед- реної трапеції. При цьому висота посудини повинна бути не менше ніж 200 мм і не більше ніж 260 мм, а ширина по дну - не менше ніж 150 мм і не більше ніж 320 мм.

Для зручності транспортування допускається скіс стінок посудини не більше ніж 8° до вертикальної площини.

Для зниження інтенсивності випаровування води посудини водяного заслону допускається покривати вільнолежачими пластмасовими кришками, що легко скидаються. Конструкція кришки повинна давати змогу без її прибирання кон­тролювати рівень води у посудині і доливати її.

Посудини мають бути важкогорючими (значення кисневого індексу не мен­ше 27%), поверхневий електричний опір їх не повинен перевищувати 3 10 Ом, а продукти термічної деструкції та горіння не повинні містити шкідливих ре­човин, які спричиняють порушення або специфічне подразнення органів дихан­ня, шкіри та очей.

1. Посудини встановлюють на дерев’яних полицях завширшки 150 мм під покрівлею впоперек виробки. Товщину полиці при цьому приймають залежно від кількості розміщених на ній посудин (при двох посудинах - 40 мм, при трьох

• 50 мм і при чотирьох - 60 мм).

Полиці та прогони підтримуються підвісками, які регулюють за висотою з метою забезпечення горизонтального положення посудин. Підвіска складається з тяги, спеціального болта і стяжної муфти, яка з’єднує їх. Обертання стяжної муфти забезпечує уникнення перекосів посудин і регулювання висоти установ­лення їх від підошви виробки при осіданні чи деформації кріплення. Залежно від виду кріплення підвіски з'єднують з ним за допомогою хомутів, спеціальних штирів або скоб.

Відстань між підвісками залежно від кількості посудин, установлених на од­ній полиці, приймають у межах 1800-2400 мм.

Відстань між покрівлею виробки і верхньою кромкою посудини має бути в межах 100 - 600 мм.

Висоту виробок у місці встановлення водяного заслону визначають з урахуванням і дотриманням вимог НПАОП 10.0-1.01-10.

1. У випадку зміни висоти виробки в місцях установлення водяних заслонів з метою дотримання необхідних проміжків довжину перехідних ділянок прийма­ють такою самою, як і для сланцевих заслонів.

При великій ширині виробки посудини можуть встановлюватися у два і більше рядів.

У суміжних рядах посудини встановлюють так, щоб проміжки між посуди­нами одного ряду були перекриті посудинами другого ряду. При цьому посуди­нами повинно бути перекрито не менше ніж 35%, 50% або 60% ширини виробки

(на рівні рухомого складу) з площею поперечного перерізу відповідно 10 м" , 10­2 2 15 м або більше 15 м .

Кількість посудин у заслоні повинна бути із запасом, не меншим ніж 10%.

1. Полиці з посудинами встановлюють на однаковій відстані одна від одної по довжині виробки і не менше ніж через 500 мм. Загальна довжина водяного за­слону повинна бути не менше ніж 30 м.

Схеми встановлення посудин водяних заслонів у виробках, закріплених різ­ними видами кріплення, наведені на рисунках додатків 16-19 до цієї Інструкції.

У виробках (перетин яких перевищує 15 м" ), обладнаних магістральними стрічковими конвеєрами в місці розташування водяного заслону, у яких відстань між стрічкою конвеєра та підошвою виробки перевищує 600 мм, необхідно пе­редбачати додаткове розміщення на підошві виробки по одній посудині з водою через кожні 1,8-2,0 м на довжині виробки не менше 30 м.

1. Застосування інших видів водяних заслонів, ефективність яких підтвер­джена результатами досліджень та випробувань, здійснюють за наявності дозво­лу згідно з Порядком видачі дозволів.

1. Розосереджені водяні або сланцеві заслони

1. У випадку захисту підготовчих виробок розосередженими водяними або сланцевими заслонами встановлюють не менше чотирьох рядів посудин (по­лиць). Перший ряд встановлюють не ближче ніж 25 м і не далі ніж 40 м від вибою.

Схема встановлення розосередженого заслону у тупиковій виробці наведена на рисунку додатка 20 до цієї Інструкції.

Відстань між першими від вибою чотирма рядами посудин (полиць) розо­середженого заслону в тупикових виробках приймають не менше ніж 5 м, а пи­тому кількість води або інертного пилу в ньому незалежно від виходу летких ре­човин з вугілля розроблюваного пласта - не менше ніж 2,5 кг/м"3об’єму виробки між сусідніми рядами посудин (полиць). При цьому відстаньІ'в метрах між ря­дами посудин повинна знаходитись у межах:qсумарна кількість води або інертного пилу в посудинах (на полицях) одного ряду за­слону, м-3;

S -площа поперечного перерізу виробки в місці розташування заслону, м-2.

Відстань між наступними рядами посудин (полиць), починаючи з 5, у тупи­ковій виробці повинна бути однаковою і не перевищувати 40 м. Для кожної ви­робки відстаньІв метрах приймають не більшою за величину, яка визначається за умови:

де qр -мінімальна питома кількість води або інертного пилу у заслоні, кг/м-3об’єму виробки.

1. Мінімальну питому кількість води або інертного пилу в розосередженому заслоні (за винятком перших чотирьох рядів у тупиковій виробці за пунктом 2 цього розділу) приймають залежно від виходу летких речовин з вугілля розроб­люваного пласта згідно з таблицею додатка 21 до цієї Інструкції.

1. Автоматична система локалізації спалахів (вибухів) метану

та/або вугільного пилу

1. Автоматичні системи, що призначені для локалізації спалахів (вибухів) метану та вугільного пилу (у тому числі на початковій стадії їх виникнення), за­стосовуються відповідно до вимог чинного законодавства.

2. Монтаж, налагодження й обслуговування автоматичних систем, що при­значені для локалізації спалахів (вибухів) метану та вугільного пилу, виконують відповідно до вимог керівництва з їх експлуатації, розробленого заводом- виробником, працівники, призначені розпорядженням керівника шахти.

3. Щодня працівник дільниці ВТБ проводить контроль працездатності авто­матичних систем (цілісності, напруги живлення і стану електричного кола си­стеми), а також перевіряє орієнтацію вікна фотоприймача датчиків спалаху (вибуху) та очищає його від пилу й вологи.

1. Контроль пиловибухобезпеки гірничих виробок

1. Контроль пиловибухобезпеки виробок по всій їх довжині проводять візу­ально з метою виявлення скупчень вугільного пилу, а також неосланцьованих або незв’язаних відкладень вугільного пилу.

Скупчення вугільного пилу на підошві гірничих виробок, на електрооблад­нанні та інших відкритих поверхнях виробок необхідно без затримки зачищати та прибирати з шахти.

Для утримання у пиловибухобезпечному стані осланцьованих виробок не допускають накопичення вугільного пилу понад інертного у кількості, що пере­вищує нижню межу вибуховості відкладеного вугільного пилу.Осланцьовану виробку вважають пиловибухобезпечною, якщо в ній немає поверхонь, не покритих інертним пилом.

Пиловибухобезпеку виробок, у яких застосовують способи попередження вибухів пилу, засновані на використанні води, у разі відсутності видимих відкладень сухого незв’язаного вугільного пилу визначають методом здування пилу за допомогою пневматичної груші.

1. Здатність до здування вугільного пилу перевіряють на боках, покрівлі та підошві виробки на початку, середині і в кінці ділянок з інтенсивним пи- ловідкладенням. На вентиляційній виробці здатність до здування перевіряють біля вікна лави, за 25-50 м від нього і через кожні 50 м у напрямку виходу з ви­робки, при цьому сумарна довжина виробки, в якій проводяться зазначені захо­ди, повинна становити 200 м. У виробках з конвеєрною доставкою вугілля здатність до здування вугільного пилу перевіряють за 5-10 м по обидва боки від перевантажувальних пунктів.

На решті ділянок гірничих виробок шахти здатність до здування вугільного пилу перевіряють у місцях його можливого скупчення.

Якщо в результаті огляду на боках, покрівлі, підошві або на інших поверхнях виробок виявлено сухий вугільний пил або під дією повітряного струменя пнев­матичної груші з’являється помітна хмара пилу, виробку вважають пиловибухо- небезпечною.

1. На ділянках виробок з інтенсивним пиловідкладенням додатково пе­ревіряють якість зв’язування відкладеного на підошві пилу й просипаного штибу шляхом стиснення його в руці. Зволожені до потрібного стану пил та штиб, стиснені в руці, повинні утворювати грудку. У міру накопичення зволожений пил та штиб прибирають.

2. Стан заслонів щодоби контролюють працівники дільниці ВТБ, на яких по­кладено виконання цієї роботи, візуально. Під час огляду перевіряють правиль­ність установлення заслонів, їх відстань від об’єкта, що ізолюється, відповідність розмірів елементів заслону до таких, що вимагаються, число, справність полиць (посудин), наявність на них (у них) необхідної кількості інертного пилу або во­ди, придатність інертного пилу за злежуваністю.

3. Перевірку інертного пилу у заслоні на злежуваність проводять стисненням його в руці. Злежаний інертний пил утворює грудку.

4. Результати контролю стану заслону працівники дільниці ВТБ відмічають у наряді-путівці і в табличці, закріпленій біля кожного заслону, наведеній у ча­стині II додатка 8 НПАОП 10.0-1.01-10.

5. Візуальний контроль за виконанням організаційних заходів щодо попере­дження й локалізації вибухів вугільного пилу, а також станом технічних засобів щодо попередження й локалізації вибухів вугільного пилу здійснюють працівник дільниці, у віданні якого знаходиться виробка, - щозміни, а загальношахтні працівники і працівники дільниці ВТБ - не рідше одного разу на добу.

6. Не рідше одного разу на квартал контроль пиловибухобезпеки виробок здійснюється підрозділами Державної аварійно-рятувальної служби (далі - ДАРС) відповідно до вимог НПАОП 10.0-1.01-10 за планом, розробленим працівником шахти, на якого покладено виконання цієї роботи, за формою, наведеною у додатку 22 до цієї Інструкції.

У випадку, коли в результаті візуального огляду виробка визнана вибухобез- печною, на ділянках інтенсивного пиловідкладення у місцях, зазначених у пункті 2 цього розділу, відбирають проби пилу для лабораторного аналізу.

1. Лабораторний контроль пиловибухобезпеки гірничих виробок проводять не раніше ніж за 5 днів до виконання чергового пиловибухозахисного заходу за періодичністю його виконання, що дорівнює 30 дням і більше, і за 1-2 дні - за періодичністю, меншою ніж 30 днів. Результати контролю заносять до акта- повідомлення, наведеного у додатку 23 до цієї Інструкції, один примірник якого вручають начальнику дільниці ВТБ, інший - залишають в лабораторії ДАРС.

2. У виробках з гідропиловибухозахистом відбір проб вугільного пилу й штибу з підошви виробки проводять для лабораторного визначення вмісту воло­ги, а в осланцьованих виробках відбір проб пилу проводять для визначення вмісту негорючих речовин.

В умовах, коли пил і вугільний штиб на підошві знаходяться у стані шламу, проби на вологу не відбирають. При цьому в акті-повідомленні роблять запис про причину, за якою не відібрані проби.

1. Відбір проб осланцьованого пилу проводять змітанням його волосяною щіткою до совка з боків і покрівлі виробки суцільною смугою завширшки 300 - 500 мм. З підошви пил відбирають у тому випадку, якщо його можна набрати. Пробу відбирають одноразовим змітанням способом легкого натиснення щіткою на шар пилу. Пил, зметений для проби, просіюють на місці через сито з розміром вічка 630 мкм і висипають у банку, яку щільно закривають кришкою. Маса про­би не повинна бути меншою ніж 100 г.

З метою виключення винесення пилу вентиляційним струменем під час просіювання сито повинно бути укомплектовано кришкою й піддоном.

1. Аналіз проб на вміст зовнішньої вологи або вміст негорючих речовин в осланцьованому пилу повинен виконуватися згідно з діючими стандартами. Ре­зультати аналізу проб повинні бути надіслані до шахти не пізніше ніж через 3 доби з моменту надходження проб до лабораторії.

2. На дільниці ВТБ необхідно вести Книгу контролю стану пилового режи­му шахти відповідно до вимог НПАОП 10.0-1.01-10.

Працівник дільниці ВТБ записує результати контролю про пиловибухоне- безпечний стан виробок і незадовільний стан заслонів у виробках до Книги кон­тролю стану пилового режиму і дає відповідні вказівки працівнику дільниці, у віданні якого знаходиться виробка.

Головний інженер шахти або призначений наказом по шахті працівник не рідше одного разу на місяць контролює ведення Книги контролю стану пилового режиму шахти і вносить свої зауваження.

1. Заходи безпеки під час виконання робіт із пиловибухозахисту шахти

1. Під час дії туманоутворювальних завіс у їх зоні забороняється ведення будь-яких робіт.

2. У виробках з відкаткою контактними електровозами проведення білення, обмивання, зв’язування вугільного пилу змочувально-зв’язувальними сумішами, установлення (ремонт) заслонів допускаються тільки за умови зняття напруги з контактного проводу.

3. Білильно-обмивальні машини та пересувні осланцювателі повинні бути за­безпечені звуковою або світловою сигналізацією, а ділянки виробки, де прово­дять білення (обмивання) або осланцювання, повинні бути позначені попе­реджувальними знаками.

Директор Департаменту промислової безпеки, охорони праці, цивільного та фізичного захисту,

трудової та соціальної політики О.М. Онищенко Додаток 1

до Інструкції із запобіганн та локалізації вибухів вугі (пункт 20 розділу ІІІ)

нижніх меж вибуховості відкладеного

Додаток 2

до Інструкції із запобігання та локалізації вибухів вугільного пилу (пункт 22 розділу ІІІ)

5 10 12,2 15 20 25 ЗО А+,%

лограма для визначення величини добавки інертного пилу (Д

) Додаток 3

до Інструкції із запобігання та локалізації вибухів вугільного пилу (пункт 23 розділу ІІІ)

Таблиця

КОЕФІЦІЄНТ, що враховує вплив метану на вибухобезпечність виробок

Додаток 4

до Інструкції із запобігання та локалізації вибухів вугільного пилу (пункт 23 розділу ІІІ)

Таблиця

ІНТЕНСИВНІСТЬ пиловідкладення на різних ділянках виробок

Додаток 5

до Інструкції із запобігання та локалізації вибухів вугільного пилу (пункт 25 розділу ІІІ)