4.2. Під час захисту підготовчих виробок розосередженими водяними або сланцевими заслонами повинно встановлюватися не менше чотирьох рядів посудин (полиць) або плівкових безшовних посудин ПБП–1. Перший ряд установлюється не ближче як 25 м і не далі ніж 40 м від вибою.
Схема встановлення розосередженого заслону у тупиковій виробці наведена на мал. 4.
Мал. 4. Схема ізоляції розосередженим водяним (сланцевим)
заслоном вибою тупикової підготовчої виробки
довжиною від 70 до 180 м
4.3. Відстань між першими від вибою чотирма рядами посудин (полиць) або плівкових безшовних посудин ПБП–1 розосередженого заслону у тупикових виробках ( ) повинна прийматися не менше як 5 м, а питома кількість води (інертного пилу) у ньому незалежно від виходу летких речовин із вугілля розроблюваного пласта – не менше як 2,5 кг/м3об’єму виробки між сусідніми рядами посудин (полиць). При цьому треба додержуватися умови:
, м,
де Q – сумарна кількість води (інертного пилу) у посудинах (на полицях) одного ряду заслону, м3;
S– переріз виробки, м2.
Відстань ( l ) між наступними рядами посудин (полиць) або плівкових безшовних посудин ПБП–1 (починаючи з 5-го) у тупиковій виробці повинна
бути однаковою і не перевищувати 40 м. Для кожної виробки ця відстань повинна прийматися не більшою за величину, визначувану з умови:
, м,
де – мінімальна питома кількість води (інертного пилу) у заслоні, кг/м3об’єму виробки.
4.4. Мінімальна питома кількість води (інертного пилу) у розосередженому заслоні (за винятком перших чотирьох рядів у тупиковій виробці за п. 4.3цієї Інструкції) повинна прийматися залежно від виходу летких речовин з вугілля розроблюваного пласта (табл. 5).
Таблиця 5
| Вихід летких речовин, % | Менше 15 | Від 15 до 20 | Від 20 до 25 | 25 і більше |
| Мінімальна питома кількість води (інертного пилу) у заслоні, кг/м3 | 0,20 | 0,35 | 0,55 | 0,75 |
5. Автоматична система локалізації спалахів метану та вугільного пилу
5.1. На шахтах, що розроблюють пласти, небезпечні за вибухами пилу, вибої підготовчих виробок, які проводяться по вугіллю або по вугіллю й породі, а також розподільні пункти й інші місця групового розташування електрообладнання в дільничих виробках повинні бути захищені автоматичними системами локалізації спалахів метану й вугільного пилу.
Терміни впровадження вказаних систем установлюються Мінпаливенерго України при узгодженні з органами Держнаглядохоронпраці України.
5.2. Автоматична система складається з пристрою подавлення спалахів (ППС), встановленого на монорейці, який за допомогою підвісок кріпиться до арочного кріплення, датчика полум’я (ДПК), що захватами також кріпиться до арочного кріплення, блоку сполучення з пускачем (БСП), що встановлюється на пускачі (ПВІ). Пристрій подавлення вибуху повинен розташовуватися на відстані 10–15 м від можливого осередку вибуху, датчик полум'я – на відстані 4–5 м. Варіанти розташування автоматичної системи у дільничних виробках приведені на мал. 5.
Для утворення запобіжного середовища пристрій подавлення спалахів ППС заряджується вогнегасним порошком, газогенеруючим зарядом та піропатроном. У разі появи у зоні дії датчика ДПК спалаху метану формується керуючий сигнал для запалювання піронатрона газогенеруючого заряду. В наслідок швидкого згоряння газогенеруючого заряду утворюється велика кількість газів, що надходять у контейнер вибухоподавлювача і викидають вогнегасний порошок в осередок запалення. Таким чином в об’ємі виробки на протязі 15 м утворюється інертне середовище, яке не дозволяє полум’ю поширюватися у виробці.
5.3. Монтаж, налагодження й обслуговування автоматичної системи повинні виконуватися згідно з керівництвом завода-виготівника з експлуатації автоматичної системи локалізації спалахів та здійснюватися особами, призначеними розпорядженням керівника шахти, й такими, що пройшли навчання у ВАТ “Красный металлист”.
Заряджання пристрою подавлення спалахів газогенеруючим зарядом і піропатроном допускається виконувати майстрові-підривникові за наряд-путівкою встановленого зразка й оформленою у встановленому порядку. Запис про видачу вноситься до Книгиоблікувидачі та повернення ВМ, передбачиної Єдиними правилами безпеки при підривних роботах, затвердженими Держгіртехнаглядом України 25.03.92.
5.4. Споряджання пристрою подавлення спалахів вогнегасним порошком може здійснюватися як на поверхні, так і безпосередньо на місці встановлення. Споряджання газогенеруючим зарядом і піропатроном повинно робитися безпосередньо на місці встановлення.
Мал. 5. Схема розташування автоматичної системи
локалізації спалахів метану та вугільного пилу
а – для захисту розподілпункту;
б – для захисту тупикової виробки
5.5. Щодня гірничим майстром дільниці ВТБ повинен проводитися контроль працездатності, напруги живлення і стану кола піропатрона. Інформація про працездатність та напругу живлення відображується за допомогою двох світловодів на пристрої подавлення спалахів: “Контроль” і “Робота”. Світловод “Робота” відображує стан датчиків полум’я: він періодично блимає стільки разів, скільки датчиків справні. Світловод “Контроль” у випадку обриву кола піропатрона, відсутності або низькій напрузі живлення від блоку сполучення з пускачем або розрядженні акумуляторної батареї блоку резервного живлення періодично тривалий час блимає. При нормальній роботі світловод “Контроль” не блимає.
5.6. Щотижня проводиться перевірка орієнтації вікна фотоприймача датчика полум’я й очищення його від пилу й вологи. Щомісяця повинна проводитися перевірка цілісності з’єднань у клемному відсіку пристрою подавлення спалахів.
Один раз на рік повинна проводитися заміна вогнегасного порошку і газогенеруючого заряду. Вилучений газогенеруючий заряд майстром-підривником здається на склад ВМ для наступного знищення у встановленому порядку.
5.7. На обслуговування й експлуатацію автоматизованої системи повинен бути заведений журнал. У цьому журналі повинні фіксуватися результати профілактичних і поточних оглядів, перевірок, ремонтів або заміна окремих деталей та вузлів.
Після заміни газогенеруючого заряду гірничим майстром або іншою посадовою особою дільниці й майстром-підривником повинен бути зроблений відповідний запис у Наряд-путівці.
6. Контроль пиловибухобезпеки гірничих виробок
6.1. Контроль пиловибухобезпеки виробок на всьому їх протязі повинен проводитися візуально з метою виявлення наявності неосланцьованих або незв’язаних відкладень вугільного пилу. Осланцьована виробка вважається пиловибухобезпечною, якщо в ній немає поверхонь, не покритих інертним пилом.
6.2. Пиловибухобезпека виробок, у яких застосовуються способи попередження вибухів пилу, засновані на використанні води, у разі відсутності видимих відкладень сухого незв’язаного вугільного пилу повинна визначатися методом здування за допомогою пневматичної груші.
6.3. Здатність до здування вугільного пилу повинна перевірятися по боках, покрівлі та підошві виробки на початку, середині і в кінці ділянок з інтенсивним пиловідкладенням. При цьому на ділянці вентиляційної виробки довжиною 200 м від лави здатність до здування пилу перевіряється біля вікна лави, за 25–50 м від нього і через 50 м на наступних 150 м, а у виробках із конвеєрною доставкою вугілля – за 5–10 м по обидва боки від перевантажних пунктів.
На решті ділянок гірничих виробок шахти здатність до здування пилу повинна перевірятися у місцях її можливого скупчення.
Якщо в результаті огляду на боках, покрівлі, підошві або на інших поверхнях виявлено сухий вугільний пил або під дією повітряного струменя пневматичної груші з’являється помітна хмара пилу, виробка вважається пиловибухонебезпечною.
6.4. На ділянках виробок з інтенсивним пиловідкладенням додатково перевіряється якість зв’язування відкладеного на підошві пилу й просипаного дрібняку шляхом стиснення його у руці. Зволожені до потрібного стану пил та дрібняк, стиснені у кулак, повинні утворювати грудку.
6.5. Стан заслонів контролюється візуально. Під час огляду перевіряється правильність установлення заслонів, їх відстань від об’єкта, що ізолюється, відповідність розмірів елементів заслону до таких, що вимагаються, число, справність полиць (посудин), наявність на них (у них) необхідної кількості інертного пилу або води, придатність інертного пилу за злежуваністю.
6.6. Перевірка інертного пилу у заслоні на злежуваність провадиться стисненням його у руці. Злежаний інертний пил утворює грудку.
6.7. Результати контролю стану заслону відмічаються у наряд-путівці гірничого майстра і в табличці, закріпленій біля кожного заслону.
6.8. Контроль за виконанням заходів щодо попередження й локалізації вибухів вугільного пилу, а також за станом технічних засобів для здійснення цих заходів повинен провадитися посадовими особами дільниці, у чиєму віданні знаходяться виробки, загальношахтними посадовими особами і посадовими особами дільниці ВТБ.
6.9. Контроль пиловибухобезпеки гірничих виробок повинен провадитися ДАРС /ДВГРС/ не рідше одного разу на квартал за планом, розроблюваним разом із шахтою (додаток 2).
6.10. Контроль здійснюється працівниками ДАРС /ДВГРС/ у присутності представника шахти візуально відповідно до вимог пунктів 6.2–6.7 цієї Інструкції. У випадку, коли в результаті візуального огляду виробка визнана вибухобезпечною, на ділянках інтенсивного пиловідкладення у місцях, вказаних у п. 6.3 цієї Інструкції, відбираються проби пилу для лабораторного аналізу.
6.11. Контроль пиловибухобезпеки гірничих виробок, здійснюваний ДАРС /ДВГРС/, повинен провадитися не раніше ніж за 5 днів до виконання чергового пиловибухозахисного заходу за періодичністю його виконання, що дорівнює 30 добам і більше, і за 1–2 дні – за періодичністю меншою як 30 діб. Результати контролю заносяться до акту-повідомлення (додаток 3), один екземпляр якого вручається начальнику дільниці ВТБ, інший – доставляється у лабораторію ДАРС /ДВГРС/.
6.12. У виробках із гідропиловибухозахистом відбір проб вугільного пилу й дрібняку з підошви провадиться для лабораторного визначення вмісту вологи, а в осланцьованих виробках – проб пилу для перевірки вмісту негорючих речовин.
В умовах, коли пил і вугільний дрібняк на підошві знаходяться у стані шламу, проби на вологу не відбирають. При цьому в акті-повідомленні роблять запис про причину, за якою не відібрані проби.
6.13. Відбір проб осланцьованого пилу провадиться змітанням його волосяною щіткою до совка з боків і покрівлі виробки щільною смугою завширшки 300–500 мм. З підошви пил відбирається у тому випадку, якщо його можна набрати. Проба відбирається одноразовим змітанням при легкому натисненні щіткою на шар пилу. Пил, зметений для проби, просіюється на місці через сито із сіткою № 06 і висипається у банку, яка щільно закривається кришкою. Маса проби повинна бути не менше як 100 г.
З метою виключення виносу пилу вентиляційним струменем під час просівання сито повинно бути споряджено кришкою й піддоном.
6.14. На кожній банці повинна бути наклеєна етикетка із зазначенням найменування, номера, місця й дати набору пилу. Ці дані повинні бути також внесені до акту-повідомлення ДАРС /ДВГРС/.
Працівник ДАРС /ДВГРС/ повинен доставити проби з актом-повідомленням у лабораторію ДАРС /ДВГРС/ не пізніше ніж через 12 годин із моменту їх відбору.
6.15. Аналіз проб на вміст зовнішньої вологи та визначення вмісту негорючих речовин в осланцьованому пилу повинні виконуватися згідно з діючими стандартами. Результати аналізу проб повинні бути не пізніше ніж через 3 доби з моменту надходження проб до лабораторії надіслані шахті.
6.16. У разі виявлення пиловибухонебезпечного стану виробок візуальним способом працівник ДАРС /ДВГРС/ повинен терміново повідомити про це головному інженерові або гірничому диспетчерові шахти тамісцевий орган Держнаглядохоронпраці.
6.17. На дільниці ВТБ повинна вестися Книга контролю стану пилового режиму (додаток 4).
Начальник дільниці ВТБ шахти результати контролю про пиловибухонебезпечний стан виробок і незадовільний стан заслонів у виробках записує до Книги контролю стану пилового режиму і дає відповідні вказівки начальникові дільниці, у віданні якого знаходиться виробка. Результати контролю про пиловибухобезпечний стан виробок і задовільний стан заслонів до журналу не записуються.
Технічний директор (головний інженер) шахти не рідше одного разу на місяць повинен контролювати ведення Книги контролю стану пилового режиму і вносити свої зауваження.
7. Заходи щодо безпеки під час виконання робіт
із пиловибухозахисту шахти
7.1. Усі роботи, пов’язані з виконанням заходів щодо запобігання й локалізації вибухів пилу, повинні провадитися відповідно до діючих Правил безпеки у вугільних шахтах та інструкцій з охорони праці підземних робітників.
7.2. Робітники, що виконують роботи з побілки гірничих виробок, зв’язування пилу, приготування змочувально-зв’язувальної суміші та розчинів для побілки, повинні бути забезпечені непромокальним спецодягом, гумовими чобітьми, рукавицями і захисними окулярами. Незахищені одягом ділянки шкіри повинні перед початком роботи покриватися (змазуватися) маззю (вазеліном, ланоліном та ін.).
7.3. Завантаження сланцевого заслону інертним пилом повинно провадитися зі спеціального помоста, влаштовуваного на вагонетці, у якій знаходиться інертний пил. У разі відсутності у виробці рейкових колій завантаження полиць заслону повинно провадитися зі спеціального помосту.
7.4. Робітники, що знаходяться у виробках під час виконання робіт з осланцювання або завантаження сланцевих заслонів, повинні бути забезпечені протипиловими респіраторами.
7.5. Під час дії туманоутворюючих завіс у їх зоні забороняється ведення будь-яких робіт.
7.6. У виробках із відкаткою контактними електровозами проведення побілки, обмивання, зв’язування вугільного пилу змочувально-зв'язувальними сумішами, установленню (ремонту) заслонів допускається тільки за умови знімання напруги з контактного проводу.
7.7. Білильно-обмивальні машини повинні бути забезпечені звуковою або світловою сигналізацією, а ділянки виробки, де проводиться побілка (обмивання) машиною, повинні бути позначені попереджувальними знаками.
Додаток 1
СЛАНЦЕВІ ТА ВОДЯНІ ЗАСЛОНИ ДЛЯ
ГОРИЗОНТАЛЬНИХ І ПОХИЛИХ ГІРНИЧИХ ВИРОБОК
1. Сланцеві заслони
Полиці жорсткої конструкції (мал. 1.1) прийняті для встановлення у виробках, закріплених дерев’яним кріпленням і залізобетонними стояками з шарнірно-підвісним металевим верхняком. Полиці з вільнолежачим настилом прийняті для виробок, закріплених сталевим арковим і кільцевим кріпленням, бетонним і блоковим кріпленням перерізом понад 7 м2.
Основні розміри елементів полиці жорсткої конструкції наведені у табл. 1.1.
Таблиця 1.1
| а | в | h | d1 | d |
| 500 | 100 | 200 | 50 | 30–40 Залежно від довжини полиці |
| 400 | 80 | 160 | 40 | |
| 300 | 60 | 120 | 40 |
По боках до полиці можна прибивати дерев’яні бортики висотою не більше як 80 мм, які перешкоджають обсипанню інертного пилу.
Полиця з вільнолежачим настилом (мал. 1.2) являє собою раму, що складається з двох брусів, закріплених на трапецієподібних опорах. Зверху на раму встановлюється вільнолежачий настил із дошок. Основні розміри елементів полиці наведені у табл. 1.2.
Таблиця 1.2
| a | а | в | в1 | h | h | d | d | d 1 |
| 600 | 300 | 120 | 240–300 | 240 | 100 | 12–18 | 30–50 | 50 |
| 800 | 400 | 160 | 340–400 | 320 | 100 | 12–18 | 30–50 | 50 |
Схеми встановлення полиць сланцевих заслонів і елементи підвісок для різних видів кріплення наведені на мал. 1.3–1.6. Полиці з вільнолежачим настилом допускається завантажувати інертним пилом, розфасованим у паперові мішки, що вкладаються довгим боком уздовж виробки. Після укладання мішки розрізають по всьому периметру,за винятком кутів. Висота виробки у місці встановлення сланцевого заслону визначається з урахуванням дотримання вимог п. 2.2.3 Правил безпеки.
У тих випадках, коли за умовами розміщення заслону розміри гірничої виробки недостатні, її переріз повинен бути збільшений. Для забезпечення нормальної роботи заслону підвищення покрівлі виробки повинно бути плавним. Залежно від величини збільшення висоти виробки, яке вимагається, довжина перехідних ділянок від одного перерізу до другого повинна бути такою: по 1 м з кожного боку при підвищенні від 251 до 350 мм; по 2 м – при підвищенні від 351 до 450 мм; по 2,5 м – при підвищенні від 451 до 550 мм; по 3,0 м – при підвищенні від 551 до 650 мм і т. ін.
2. Водяні заслони
Водяні заслони повинні влаштовуватися з ряду жорстких пластмасових посудин ємністю не більше як 80 л кожний.
Поперечний переріз посудини повинен мати форму перевернутої рівнобедреної трапеції. При цьому висота посудини повинна бути не менше як 200 і не більше ніж 260 мм, а ширина по дну – не менше як 150 і не більше ніж 320 мм.
Для зручності транспортування допускається скіс стінок посудини не більше як 8° до вертикальної площини.
Для зниження інтенсивності випарування води посудини водяного заслону допускається покривати вільнолежачими пластмасовими кришками, що легко скидаються. Конструкція кришки повинна дозволяти без її прибирання контролювати рівень води у посудині і доливати її.
Посудини повинні встановлюватися на дерев’яних полицях завширшки 150 мм під покрівлею впоперек виробки. Товщина полиці при цьому приймається залежно від кількості розміщених на ній посудин (при двох посудинах – 40 мм, при трьох – 50 мм і при чотирьох – 60 мм).
Полиці та прогони підтримуються підвісками, що регулюються за висотою, конструкція яких забезпечує встановлення посудин у горизонтальному положенні. Підвіска складається з тяги, спеціального болта і стяжної муфти, яка з’єднує їх. Обертання стяжної муфти забезпечує усунення перекосів посудин і регулювання висоти установлення їх від підошви виробки при осіданні чи деформації кріплення. Залежно від виду кріплення підвіски з'єднуються з ним за допомогою хомутів, спеціальних штирів або скоб.
Відстань між підвісками залежно від кількості посудин, установлених на одній полиці, приймається у межах 1800–2400 мм.
Висота виробок у місці встановлення водяного заслону визначається з урахуванням дотримування вимог п. 2.2.3 Правил безпеки.
У випадку збільшення висоти виробки в місцях установлення водяних заслонів із метою дотримання проміжків, які вимагаються, довжина перехідних ділянок приймається такою самою, як і для сланцевих заслонів.
При більшій ширині виробки посудини можна встановлювати у два і більше рядів.
У суміжних рядах посудини повинні встановлюватися так, щоб проміжки між посудинами одного ряду були перекриті посудинами другого ряду.
При цьому посудинами повинно бути перекрито не менше як 50% ширини виробки (на рівні рухомого составу).
Схеми встановлення посудин водяних заслонів у перерізі виробок, закріплених різними видами кріплення, і конструкція підвісок наведені на мал. 1.7–1.10.
3. Устано влення плівкових безшовних посудин ПБП –1 у водяних і сланцевих заслонах
3.1. Основні технічні дані й характеристики
Застосовуваний матеріал:–плівка поліетиленова, технічна , рукав, 410 Х/0,250х2), вищий ґатунок, ГОСТ 10354–82
Таблиця 1.3
| Діаметр поліетиленового кола | мм | 800 |
| Товщина поліетиленової плівки | мм | 0,25 |
| Ширина кріпильного пояса | мм | 40 |
| Кількість кріпильних отворів | шт. | 32 |
| Діаметр кріпильних отворів | мм | 5 |
| Довжини гнучкого зв’язку | мм | 2250 |
| Кількість опорних каблучок | шт. | 8 |
| Діаметр опорної каблучки | мм | 60 |
| Місткість посудини | дм3 | 12 |
| Місткість посудини при застосуванні води | л | 12 |
| Місткість посудини при застосуванні інертного пилу | кг | 12 |
3.2. Стислий опис конструкції
Плівкова безшовна посудина ПБП –1 (мал. 1.11) являєсобою еластичне поліетиленове коло 1 діаметром 800 мм і завтовшки 0,25 мм, по діаметрі якого на відстані 40 ммє 32 отвору 2 діаметром 5 мм, розташовані черезрівні відстані. В отвори просмикнутий гнучкий зв’язок (тасьма, капроновий шнур) 3, постачена вісьмома опорними каблучками 4. За допомогою опорних каблучок посудина навішується на двоплечий кронштейн 5, попередньо жорстко закріплений на верхньому елементі кріплення гірничої виробки 6.
Передбачається застосування декількох варіантів кронштейнів.При установленні заслонів у виробках, закріплених металевим кріпленням із спеціального взаємозамінного профілю (далі – СВП) або двотавру,можливо застосування двох варіантів кронштейнів:
1-й варіант являє собою хомут із металевої(Ст. 3) штаби завтовшки 3 мм і завширшки 30 мм, що охоплюєпри установленні верхній елемент кріплення 1 і який закріплюється на ньому кронштейном із різьбленням. Кронштейн із різьбленням складається з болта 2 М8х70, до якого приварений відрізок металевого прута 3 діаметром 8 мм завдовжки 120 мм, плечі якого підігнуті до болта під кутом 85о. Болт угвинчений у гайку 4 діаметром 8 мм, яка приварена до нижньої частини хомута. Конструкція хомутів для спецпрофілю СВП наведена на мал. 1.12.а, а для двотавру – на мал. 1.12.б, розміри хомута для різноманітних типорозмірів СВП і двотавру наведені відповідно в таблицях 1.4 і 1.5.